Україна очима Олівера Стоуна: незабаром у всіх кінотеатрах

31 січня 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
470 переглядів

Україна очима Олівера Стоуна: незабаром у всіх кінотеатрах

Минув місяць відтоді, як Олівер Стоун оголосив свій намір зняти повнометражну документальну стрічку про Україну, однак режисер не надав жодної інформації про те, яким буде його потрактування сюжету. Він зник із поля зору. Українська прокуратура хотіла б поцікавитись у пана Стоуна, де перебуває Віктор Янукович, однак не може встановити, де перебуває сам режисер. Утім, 26 січня пан Стоун таки розмістив на своєму сайті посилання на статтю, яку порекомендував читачам як «блискуче розслідування» такого собі Роберта Пері. Потрактування Пері, схоже, збігається з особистими поглядами режисера й натякає на кут зору, з якого в його майбутньому фільмі буде розглянуто події в Україні. Тож позиція пана Пері заслуговує на увагу всіх, кого непокоїть можливість того, що американський режисер створить стрічку, яка обстоюватиме позицію путінської диктатури. Роберт Пері – колишній журналіст «Newsweek», автор власного сайту. Станом на січень 2015 року він посідає 126 958 місце в рейтинґу сторінок «Google». З огляду на публікації Пері, він належить до лівих, зациклених на антиамериканізмі й сліпих до будь-яких інших різновидів імперіялізму. Здається, його не цікавить жодне світове зло, якщо воно не пов’язано з урядом США чи американськими корпораціями. Інтерпретація, яку Пері дає подіям в Україні і яку, схоже, поділяє Стоун, зводиться до твердження, що Януковича скинули внаслідок державного перевороту, що його зорганізувало ЦРУ.

Повстання на Майдані нав’язали американські неоконсерватори, зокрема помічниця держсекретаря США у справах Европи та Евразії Вікторія Нуланд, яка роздавала печиво на Майдані й заявляла провідним українським бізнесменам, що від 1991 року США вклали 5 мільярдів доларів у підтримку «европейських прагнень» України. Як випливає із запису перехопленої телефонної розмови, за декілька тижнів до державного перевороту Нуланд обговорювала з послом США Джефрі Паєтом кандидатури на посаду лідера майбутнього режиму. Нуланд ставила на Арсенія Яценюка.

У розповіді Пері є частка істини, однак його стаття аж ніяк не тягне на «блискуче розслідування» і є до крайнощів однобокою. Пері перераховує американських діячів та організації, пов’язані з Україною. Але не прохоплюється й словом про діяльність ФСБ чи ҐРУ, а також про заяви й дії в Україні російських неоконсерваторів Дуґіна, Ґундяєва, Сєчіна, Суркова та Ґлазьєва. Переймаючись через «політичні програми в Україні, що їх фінансують США», Пері не згадує про політичні програми, які фінансує Росія. Скаржачись на незаконне втручання США в українські справи, він замовчує незаконне втручання Кремля. Дотримуючись лівих переконань, Пері критично ставиться до інтересів зовнішньої політики американського панівного класу, яких він не ототожнює зі стратегічними інтересами країни. Він не застосовує тих самих стандартів до інтересів зовнішньої політики російського панівного класу, які, на його думку, відповідають «стратегічним інтересам Росії». Зрештою, Пері вважає, що втручання ЦРУ затьмарює і нівелює соціяльні та національні причини незадоволення мільйонів українців, які вивели їх на вулиці 2013 року.

«Блискуче розслідування» Пері є дзеркальною копією розслідування ультраправих республіканців, які стверджують, що втручання КҐБ та ФСБ у внутрішні справи країн Латинської Америки, Африки та Азії затьмарюють і нівелюють незадоволення, що виводить на вулиці мільйони тамтешніх громадян. Послуговуючись сучасною науковою термінологією, в обох розслідуваннях заперечено наявність у пригнічених конструктивної виправданої свободи волі. Пері згадує про українців лише пишучи про те, що «влада в Києві перебуває в руках оскаженілих ультраправих політиків», або ж про «знищення на сході України тисяч етнічних росіян». Одним словом, Пері застосовує подвійні стандарти. Він прославляє й підтримує мешканців країн Латинської Америки чи Азії як борців за свободу, які чинять опір гегемонії американських корпорацій, а на жителів Східної Европи, які виступають проти домінування Росії, навішує ярлик екстремістів і нацистів. Схоже на те, що Пері геть нічого не знає про російське панування над Україною до 1991 року, не кажучи вже про діяльність в Україні російських спецслужб до й після проголошення незалежности. Він стверджує, що США здійснили «зухвалу спробу змусити Україну зректися довготривалих стосунків із Росією». Залишається незрозумілим, що «зухвалого» в тому, що панівний клас однієї великої держави переслідує власні інтереси супроти інтересів панівного класу іншої великої держави на території слабших країн.

«Спроба» сама по собі чи те, що великі держави використовують інші народи як пішаків? Окрім того, Пері забуває або свідомо іґнорує зв’язок «спроби» з тим, що він називає «довготривалими стосунками». Чи схожа «спроба» США на «зухвалу спробу» Росії змусити В’єтнам зректися «довготривалих стосунків» із Францією, а Венесуелу – «довготривалих стосунків» із США? Чи були «зухвалими» спроби революційної Франції змусити ірландців відмовитися від «довготривалих стосунків» із Великою Британією, спроби Японії у часи війни переконати Індію зректися «довготривалих стосунків» із Великою Британією або ж спроби Великої Британії вікторіянської епохи змусити греків забути про «довготривалі стосунки» з Османською імперією? Пері пише про «політичну волю народу Криму», не згадуючи ні про корінне кримськотатарське населення, ні про те, як кримські татари стали меншиною на рідній землі, ні про те, чому росіяни становлять більшість на цій історично мусульманській території. У статті про Україну Пері апелює до загибелі 200 тисяч ґватемальців унаслідок американської інтервенції, але мовчить про те, скільки українців і кримських татар загинули внаслідок російського втручання в Україну. Він пише про українські воєнізовані угруповання, але не згадує про російські воєнізовані угруповання. Якщо Стоун використає це «блискуче розслідування» як джерело для своєї документальної стрічки, його, безсумнівно, буде удостоєно принаймні однієї з восьми російських кінопремій, якщо на час виходу фільму Путін усе ще буде при владі. П’ятдесят років тому журналісти, які писали про Україну та Східну Европу, часто демонстрували таку непоінформованість, застосовували подвійні стандарти й припускалися помилок.

У той час ці перекручування фактів можна було частково пояснити браком за стінами провідних університетських бібліотек ґрунтовної англомовної літератури про цю частину світу. Нині ситуація змінилась, і кореспонденти, які подають події в Україні у хибному світлі, не мають права виправдовувати свою необізнаність браком інформації. Ті, що не довіряють Вікіпедії, можуть завітати до великої книгарні й придбати доступну для широкого загалу «Історію України» (з ґрунтовною бібліографією про кримських татар) Павла Маґочія, що вийшла друком 2010 року, а також спеціялізовані монографії. Прочитавши статтю Пері, можна подумати, що якби він не був просто лівим із маленької літери «л» й антиамериканським русофілом, а Лівим із великої літери «л» й антиімперіялістичним марксистом, він не вдавався би до пояснень того, як представники панівного класу однієї країни буцімто змовились усунути від влади представника панівного класу іншої країни. Якби Пері знав історію так само добре, як офіційну позицію Кремля щодо подій 2014 року в Києві, які стали найбільшим виявом «народної влади» після руху «Захопи Вол-стрит», він зосередив би увагу на тому, як масове народне повстання поклало край хижацькій і грабіжницькій «олігархічній» версії неоліберального капіталізму на чолі з Януковичем.

Дотримуючись такого справді радикального погляду, Пері не вдавався би до роздумів, був «державний переворот» чи ні. Для нього все це було б звичайним виявом «буржуазного леґалізму», різновидом внутрішньокапіталістичного суперництва. Пері також усвідомив би те, що, як і позірна присутність анархістів у русі «Захопи Вол-стрит» не робила весь рух анархістським, так присутність правих екстремістів на Майдані не робить його фашистським. Ба більше, Пері радше підтримав би, а не засудив обіцянки нового «національно-буржуазного капіталістичного» уряду України послабити й прискорити кінець «імперіялістичного буржуазного капіталістичного» уряду Путіна. Якби Пері був марксистом, який знає історію, а не лише антиамериканським русофілом, він охоче побачив би в українських подіях 2014 року запізнілу «буржуазну революцію» – ту, яка не відбулася 1848 року й провалилася 1917 року. Час покаже, чи Роберт Пері або Олівер Стоун спроможуться прочитати щось про Україну, що змусить їх відмовитися від подвійних стандартів і поставить під сумнів їхні антиамериканські упередження. Час покаже також, чи у фільмі Олівера Стоуна йтиметься про втручання в українські справи не тільки американського ЦРУ, але й російських ФСБ та ҐРУ. І чи стрічка пояснить те, що українці, кримські татари, євреї та росіяни – громадяни України хочуть бути під контролем Росії або диктаторів, яких контролює Росія, не більше, ніж латиноамериканські народи хочуть бути під контролем США або контрольованих Америкою диктаторів.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.