Те, що є нестерпним

29 травня 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1727 переглядів

Те, що є нестерпним

Те, що є нестерпним

         Недолугі демонізуючі узагальнення киян щодо мешканців Донецької і Луганської областей.

         Огидні фрази негідників із різним рівнем освіти  на зразок «так їм і треба» щодо моєї Донеччини, мого рідного краю.    

         Бажання інших областей України допомогти передусім лише тим переселенцям зі Сходу, котрі мають достатньо коштів для купілі нової нерухомости, інвестування у економіку певної області, куди вони мають прибути чи прибувають.

         Пропозиції іншим негрошовитим мешканцям Сходу тікати зі своєї батьківщини і перетворюватися на жебраків без визначеного статусу, без майна і коштів – таких, які на відміну від мешканців інших країн не можуть в Україні і біженцями вважатися.

         Повне ігнорування «радниками» з Києва чи Львова того питання, що внаслідок послідовної недолугої і злочинної поведінки нинішньої центральної київської влади задля забезпечення виборів у всіх інших областях Схід нині має по великому рахунку забути про те, що існує, наприклад, залізничний транспорт.

         Лицемірні заклики «патріотів», котрі розбіглися по тихих і мирних кутках своїх несхідних областей і звідти вже ледь не два місяці закликають беззбройних мешканців Донеччини і Луганщини до активної демонстрації патріотизму. Адже часом складається враження, що нові жертви  цим «патріотам»-провокаторам потрібні для нового і потужного перезавантаження патріотизму на інших українських землях. Або для писання яскравих статей. Або для нарощування політичного капіталу. Або для конвертації своїх статей, політичного капіталу в посади.

         Патріотизм, який все більше і більше вимагає жертв.

         Патріотизм, який перетворюється на виставу, потрібну для проведення виборів, нарощування капіталу клікою відомих персон, зміцнення іміджу державних діячів.

         Бажання деяких мешканців несхідних областей пожертвувати і самим Сходом України, і його мешканцями, а можливо, і їх життями, для убезпечення спокою, добробуту на інших територіях, для гордих криків про свою велич і демократизм.

         Бажання деяких київських персон-керманичів послідовно перетворювати Схід України на великий «лепрозорій» і в прямому смислі перетворити Донеччину і Луганщину на територію, оточену колючим дротом. 

         Радість різних областей України від коштів, які вони отримають до своїх бюджетів, тим часом як в десятках міст Донеччини вже більше місяця немає ані натяку на реальну присутність української держави.

         Голодна українська армія.

         Лицемірство і жадібність старої Європи.

         Будь-який фундаменталізм – український, російський, совєтський, християнський etc.

         «Круглі столи» як вистави поруч із небажанням дійсно знайти тих персон, із ким можна вести переговори на Сході України чи на території сусідньої північної держави.

         Закономірне зростання серед дуже неоднорідного населення Донеччини і Луганщини кількости тих, хто після квітня, травня цього року не бажає вже тепер взагалі говорити із центральною київською владою.

         Розуміння того, що нема чого відповісти тим моїм землякам, які говорять про те, що Київ і Україна їх зрадили.

         Розуміння того, що тепер вони часто мають рацію.

         Розуміння того, що комусь вигідно нацьковувати найбільш радикальних бойовиків на мирне населення.

         Розуміння того, що демонстрація цього має слугувати виставою для інших областей України.

Розуміння того, що це потрібно і для підігрівання  «патріотизму» з Києва.

         Огидні заяви про те, що жертви серед мирного населення тепер неминучі, після майже двомісячного затягування ситуації, відсутности справжнього бажання її вирішити у будь-який інший спосіб, ніж  війна.  

Те, про що не хочеться думати, але думаєш

         Дивну подібність реакцій нинішньої центральної київської влади протягом майже двох місяців на радикалізацію подій в Донецькій і Луганській області до реакцій попередньої центральної київської влади на протестний майданний рух. Йдеться про дивний вірус «якось-то воно розсмокчеться», який мабуть розплодився в адмінбудівлях держвлади Києва.

         Намагання нинішньої центральної влади швидко відшукати на заміну північного опікуна країни опікуна деінде в світі.

          Радісний перерозподіл посад, власности, дотацій, сфер впливу, який перекреслює всі ідеї, які виводять зазвичай представників соціального протестного руху на вулицю.

         Слава  корупції ! - у її нових втіленнях.

Те, що нині воліла б не помічати

         Мирні теревені різних культурних діячів про символи, архетипи, концепти, культурну політику чи політичну культуру etc. тим часом, як на значній частині України триває сеанс масштабної шокової терапії, здійснюваної обома сторонами конфлікту.

         «Поважну» аналітику академічних науковців, присвячену історичним витокам, історичним паралелям, концептам, ментальности, комплексам   з телеекранів чи з радіоефіру тим часом, як сотні тисяч людей центральна київська влада позбавила засобів для існування - зарплати і пенсій. Адже як би вони навіть і виїхали з території, де нині іде війна, все-одно Київ вирішив, що вони не мають отримати кошти, які їм належать. Адже, мабуть, їх має годувати хтось інший.

         Суми податків, які сплачуєш, і відмови обслуговувати тебе в київських поліклініках чи інших соціальних установах, бо в тебе «донецька реєстрація».

         Аналітиків і культурних діячів у кнайпах чи на канапах в той час, як хтось на відстані восьми годин потягом від столиці  має сидіти в підвалі, і часом йому все-одно бомба з чиєї сторони зруйнує його будинок.

Те, що ніколи не забуду

         Небажання Києва діяти вчасно і діяти не лише за допомогою бомб призвело до того, що саме на Сході нині жертвують найбільш законослухняними громадянами, котрі не взяли до рук зброю.

         Відповідальність центральної київської влади за те, що ситуація на Донеччині нині є саме такою, якою вона є.

         Лицемірні намагання нинішньої центральної київської влади вбачати головного  винного і відповідального лише  у північному сусіді України і систематичне небажання взяти частину відповідальности на себе.

         Зрадників, якими виявляються ті, хто найбільше говорить про здобутки протестного руху в Україні.

         Нещодавно адресовану мені пропозицію, коли, колега, нібито демократична і надмірно горда за те, що вибори таки відбулися і війна іде лише на Сході України, і тепер вона без візи поїде, наприклад, до Парижу, запропонувала мені після більше ніж 10 років мого життя в Києві повернутися жити на Донеччину, коли я натякнула про те, що Київ нині систематично і послідовно продовжує зраджувати Схід. 

         Справжні такі голі думки людей, серед яких живеш довго, але все-одно залишаєшся для них «східняком».

         Кожну таку голу думку.

Те, в чому починаєш сумніватися

         Дієвість блогів

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.