Швидкий запуск реформ в Україні

1 лютого 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
341 переглядів

Швидкий запуск реформ в Україні

Війна в Україні не тільки трагічна, але й виснажлива. Невдовзі вона перетвориться на щось таке ж «буденне», як і окупація Західного берега річки Йордан чи повстання в Афґаністані. Здається, що медії та політики повертаються до цих «нецікавих» конфліктів лише тоді, коли стається щось «надзвичайне», решту ж часу ці реґіони, вочевидь, приречені на незмінний статус-кво. Зрозуміло, що Україна не здатна самотужки зупинити воєнні дії, оскільки нинішня війна – це не локальне заворушення, учасники якого можуть придбати зброю і військову форму в будь-якій крамниці, як стверджував Путін після окупації Криму. Без повільно тліючого конфлікту в Україні Росія втратить контроль над сусідом і козирі у взаєминах із Заходом. Очевидно, що західні країни не можуть надавати Україні військову підтримку, попри ґарантії безпеки, зафіксовані в Будапештському меморандумі 1994 року. Втім, дещо Захід усе-таки може зробити.

Без реформ Україна приречена. Країна не зможе далі чинити спротив, оскільки українська економіка посипеться раніше за російську, навіть попри марні сподівання на протилежне. Російський ведмідь наростив більше сальця, запас якого допоможе йому перебути скрутні часи у будь-якій війні на виснаження. Окрім того, зважаючи на політичну культуру обох країн, імовірніше, що розгніваний народ повалить український уряд, аніж вижене з Кремля російський. Ситуація не була би така небезпечна сама по собі, якби не безпосередня близькість Росії: минулорічна анексія Криму, захоплення українського флоту й власности відбулися впродовж декількох днів політичного вакууму після втечі уряду Януковича. Навряд чи Росія діятиме інакше, якщо українці вирішать скинути чинний уряд, мотивуючи це тим, що можновладці не справдили їхніх надій і сподівань на розбудову нової держави. Соціяльні хвилювання можуть призвести до хаосу й перетворити Україну на Лівію чи Ірак – лише з тією відмінністю, що вона межує з чотирма державами ЕС.

Підтримка чинного президента й уряду поступово тане, а без народного схвалення реформи можуть наштовхнутися на нерозуміння і спротив громадськости. Із другого боку, без реформ уряд, а у ширшому сенсі і територіяльна цілісність країни та добробут і безпека пересічних громадян опиняться (у найкращому випадку) під загрозою. Українське громадянське суспільство досягло значних успіхів, однак сьогодні більшість активістів задіяні у війні: вони займаються волонтерством і беруть участь у бойових діях, думаючи лише про збереження державної незалежности і, якоюсь мірою, звільняючи уряд від відповідальности. Багато хто намагається якомога стриманіше критикувати пасивність і неефективність уряду, побоюючись, що Росія може скористатися внутрішнім розколом і посилити тиск на Київ. Деякі активісти і НДО уважно стежать за представниками нової влади, розробляють реформи і викривають корупційні схеми, якими не гребують можновладці. Народні протести цілком можуть призвести до відставки генерального прокурора, протеже Петра Порошенка, який досі стоїчно сприймав добре обґрунтовані звинувачення у корупції в лавах підзвітного йому державного органу. Він показав свою неспроможність притягти до відповідальности осіб, причетних до масштабних корупційних схем і порушення прав людини за часів правління Януковича. Утім, зважаючи на ситуацію в країні, урядові вдається використовувати війну як привід відкласти реформи і як арґумент у дискусіях із критиками. Хай би як там було, Захід має значно потужніші важелі впливу на українську владу, ніж український народ.

Західні держави мають спонукати Київ урешті розпочати реформи, детально прописані в коаліційній угоді парламенту. Втім, парламент і уряд уже відстають від узгодженого графіку. Захід має надавати Україні політичну й економічну підтримку залежно від темпу реформ української держави, яка балансує на межі краху. Скидається на те, що пріоритети президента і прем’єр-міністра України – залишитися при владі й вести інформаційне протиборство (вони навіть ініціювали створення Міністерства інформації на кшталт орвелівського «міністерства правди»), а не реформувати країну й зупинити війну. Тим часом як українська армія далі воює завдяки народному спільнокошту й злагодженій роботі волонтерів, корумповані суди знімають арешт із активів посіпак Януковича, а уряд у неналежний спосіб витрачає державні кошти. Позови проти України в Европейському суді з прав людини у Страсбурзі через вирядження в зону бойових дій погано екіпірованих і слабо навчених солдатів – лише питання часу.

Україна навряд чи виграє війну без проведення радикальних реформ і викорінення корупції, та й надії на примирення після завершення конфлікту в такому разі будуть крихкими. У минулому населення Донбасу доволі неоднозначно, почасти навіть вороже, ставилося до центральної української влади та української держави загалом. Навіть попри те, що від часу проголошення незалежности Україною керували переважно представники їхнього реґіону. Після окупації Криму та частини Донбасу, яку здійснила Росія, російські медії ще більше посилили масштаби пропаґанди в цих реґіонах. Окрім звинувачень української влади у геноциді, вони поширюють твердження про те, що Україна – це штучна держава, яка от-от зазнає краху. Спроби протиставити кремлівській пропаґанді власну небезпечні й неефективні, особливо зважаючи на те, що російські медії значно досвідченіші у створенні віртуальної реальности. До того ж, перебуваючи на межі банкрутства, Україна не може і не повинна витрачати на медія-пропаґанду стільки ж, скільки в неї вкладає Росія. Попри неабияке значення інформаційної війни, зі стратегічного погляду було би значно важливіше збудувати по-справжньому нову країну із прозорим державним управлінням і економікою, гідним соціяльним забезпеченням і дотриманням прав людини. Для багатьох мешканців Криму стимулом для підтримки анексії півострова був вищий рівень державних пенсій у Росії та її імідж сильної держави. Відповідаючи таким очікуванням і перевершуючи їх, українська влада зможе полегшити процес реінтеґрації мешканців нині окупованих територій. Нинішня корумпована, негуманна і бідна країна навряд чи здобуде леґітимність у їхніх очах. До того ж вона втратить законність і в очах решти українців, які пережили випробування, спричинені жорстокістю минулого режиму та війною з Росією. Настав час Заходові підштовхнути Україну до змін – поки ще не занадто пізно.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.