Щодо компромісів

27 січня 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
5537 переглядів

Щодо компромісів

(Please scroll down for the English version.)

Зараз багато поміркованих людей говорять про бажаність та прийнятність компромісу у форматі «наш президент – ваш прем’єр» (за прикладом польського Круглого Столу), іноді при цьому додаючи повернення до Конституції-2004. Я теж дуже хотів би припинення насильства та відвернення загрози громадянської війни. Але пропонований формат компромісу, на жаль, не є прийнятним із тактичних та стратегічних міркувань і не здатний зупинити насильство та відвернути загрозу. На жаль.

Про всяк випадок нагадаю, що головне питання революції – це контроль над організованим насильством. Якщо він залишається в руках діючої влади – революціонери програли, і немає жодних переконливих гарантій проти репресій. Якщо його взагалі втрачено – це означає руйнування держави як такої, та перехід у стан Сомалі. І тільки якщо цей контроль переходить до революціонерів, можна вважати, що революція перемогла, та «розпускати» Майдан.

Окрім того, тільки у разі контролю над насильством у руках сил революції можливо організувати покарання тих, хто калічив, катував та вбивав людей, або наймав для цього бандитів – а без такого покарання не може бути переконливою будь-яка подальша політика держави. Більше того, без такого контролю не можна дати жодних гарантій припинення насильства як такого.

На превеликий жаль, Конституція-2004 все ж зберігає надто великий контроль над силовиками в руках президента. Зважаючи на наші реалії – зокрема, можливість у найгірших традиціях Російської імперії керувати шляхом вибіркового застосування невиконуваних законів, відсутність справедливого суду та величезні можливості для довільного трактування існуючих законів – той, хто контролює силовиків та не гребує застосуванням цих методів, цілком здатен керувати усім. У тому числі, він здатен і відставити опозиційного прем’єра. Це, до речі, переконливо продемонстрував той таки Янукович одразу після приходу до влади. Нагадаю, що провладну більшість було сформовано «через коліно», а Азарова призначено прем’єр-міністром за тієї самої Конституції-2004.

Які запобіжники завадять Януковичу знову зробити те саме вдруге?

Тому сьогодні найперше має йтися про

(а) призначення силових міністрів та Генпрокурора і Голови СБУ – а не «гуманітарного віце-прем'єра»;

(б) одночасно з відновленням дії Конституції-2004 – ухвалення поправок до неї, або, якщо цього достатньо – відповідних законів, які б встановлювали належний баланс стримувань та противаг у контролі за цими фігурами;

(в) зміну складу Конституційного Суду у такий спосіб, який би унеможливлював скасування цих змін за формальними ознаками – адже в умовах революції дотриматися процедури неможливо. Потім усі зазначені зміни мають пройти затвердження у відповідності до процедури. Або ж вони будуть прописані у новій Конституції;

(г) і, звичайно ж, дострокові вибори Президента та Верховної Ради за пропорційним принципом.  

Не так просто усе і з готовністю опозиції «взяти на себе відповідальність за країну», посівши посаду прем’єр-міністра. Гірших «папередніков», мабуть, мав хіба що прем’єр Ющенко у 1999 році. Але тоді на порядку денному були доволі прості та зрозумілі реформи, які не потребували великих інституційних змін: приватизацію вже було проведено, на часі було тільки відлучення колишніх держпідприємств та «олігархів» від державної «цицьки» у вигляді взаємозаліків, «картотеки» та бартеру. Це було нелегко, але можливо у стислі терміни. До того ж, Ющенка підтримував президент. А валютно-фінансова криза (з глибокою девальвацією) була вже позаду. Подібна ситуація була і у Польщі 1989 року: реформи можна було провести не те що швидко, а миттєво, як «шокову терапію».

Але у нас зараз усе складніше. Для реанімації економіки доведеться відновлювати судочинство, демонополізувати «нарізані» між олігархами галузі, відновлювати довіру до уряду та Нацбанку, повернути «відтиснуту» власність та розгрібати інші завали такого роду. Це неможливо зробити швидко. Також, будь-яким економічним реформам мають передувати глибокі реформи судів та правоохоронних органів – бо без цього не запрацюють закони. А такі реформи неможливо зробити без хоча б згоди президентської гілки влади, не кажучи вже про терміновість. Водночас, стан економіки – незадовільний, і якщо не вжити термінових заходів, то до кінця року можна очікувати на дефолт.

Більше того, сьогоднішня відносна стабільність зберігається переважно за рахунок російських кредитів та знижки на газ. Їхня головна небезпека у тому, що Україна утримується на «гачку»: на протязі кількох місяців стагнацію можна обернути на кризу просто відмовивши у черговому транші та прибравши знижку. Було б дуже наївним думати, що Путін не зробить цього у разі призначення уряду з числа опозиціонерів. Водночас, не маючи повної влади, отримати кредити з альтернативних джерел – МВФ та ЄС – буде не так вже й легко, адже у них не буде жодних гарантій того, що їхні гроші підуть саме тим, під кого вони даються. До того ж, вони довго ухвалюють рішення. Крім того, частина реформ, які потрібно провести для отримання кредиту від МВФ, є доволі непопулярними. І зважаючи на сказане вище невідомо, чи вдасться їх поєднати з іншими, які могли б перекрити цей ефект.

Тому посада прем’єра на таких умовах – це пастка: будучи не в змозі провести реформи, які дали б поштовх економіці, такий політик просто втратить політичний капітал (у просторіччі – рейтинг). І якщо вибори відбудуться тільки у 2015 році, то його шанси виграти їх суттєво знизяться. А ПР за цей час зможе зализати рани, перегрупуватися та закріпити позиції.

Таким чином, умовами, на яких опозиція може і має «взяти на себе відповідальність за країну», є достатність повноважень, які дозволили б проводити свою політику не тільки в економічній та гуманітарній сферах, а, насамперед, у правоохоронній діяльності, а також дострокові президентські вибори (а краще – також і вибори ВР за пропорційною системою).

___________________________________________

On Compromise
By Volodymyr Dubrovskyi

Right now many moderate people are talking about the desirability and acceptability of a compromise in the form of “our president and your prime minister” (following the example of Poland’s Round Table), in some cases involving a return to the Constitution of 2004. Like them, I very much want the violence to stop and the threat of civil war to be averted. But unfortunately the proposed form of compromise is not acceptable for tactical and strategic reasons, and incapable of halting the violence and averting the threat. Unfortunately.

In any case, let me remind you that the main question during a revolution is control over organised violence. If it stays in the hands of the current authorities, then the revolutionaries have lost and there are no convincing guarantees against repression. If control is lost completely, the state will disintegrate, like it did in Somalia. Only when this control is transferred to the revolutionaries can we say that the revolution has triumphed and proceed to “dissolve” the Maidan.

In addition, only when control over violence is in the hands of the revolutionary forces will it be possible to organise the punishment of those who wounded, tortured and killed people or hired bandits for this purpose. Without this kind of punishment, any further policy on the government’s part will not be convincing. Furthermore, without this control, there can be no guarantee that the violence will cease.

Regrettably, the Constitution of 2004 still keeps too much control over the security forces in the hands of the president. Taking into account our situation – in particular, in the worst tradition of the Russian Empire, the ability to control the selective application of unimplemented laws, the absence of fair trials and massive opportunities for the arbitrary interpretation of the existing laws – whoever controls the security forces, and does not shy away from moving these methods, is entirely capable of controlling everything. He is even capable of side-lining an oppositional prime minister. By the way, Yanukovych demonstrated this convincingly straight after he came to power. Remember how the pro-government majority was formed “through the backdoor” and Azarov was appointed prime minister, all using the Constitution of 2004.

Which safeguards prevent Yanukovych from doing the same thing again?

For this reason, today we first need to talk about

(а)  appointing the security ministers, the Prosecutor General and the head of the SBU, rather than some “humanitarian deputy prime minister”;

(b) restore the Constitution of 2004, while simultaneously adopting amendments to it or, if this is enough, appropriate laws that would establish the necessary equilibrium of checks and balances on these figures’ control;

(c) change the composition of the Constitutional Court in a way that would make it impossible to repeal these changes on formal grounds; after all, it is impossible to stick to procedures in revolutionary circumstances. Later on, all these changes must be approved according to the procedures or can even be included in a new constitution.

(d) and, of course, early presidential and parliamentary elections, using proportional representation.

It is not that easy to occupy the post of prime minister, even with the opposition’s readiness to “take on responsibility for the country”. In 1999, Prime Minister Yushchenko may have had worse “predecessors”. But simpler and clearer reforms were on the agenda, without the need for big institutional changes. Privatisation had already taken place, now the former state enterprises and “oligarchs” just had to be weaned off the state “teat” by means of mutual settlements, “filing” and barter. It was not easy, but could be done quickly. Besides, Yushchenko had the president’s support and the monetary and financial crisis (with deep devaluation) was already behind them. Poland was in a similar situation in 1989: reforms could be carried out not quickly, but instantly, in the form of “shock therapy”.

But everything is more difficult now. Reviving the economy will require restoring justice, de-monopolising industries “sliced up” between oligarchs, restoring confidence in the government and the Central Bank, returning “ousted” property and raking up other debris of this kind. This cannot be done quickly. In addition, any economic reforms need to be preceded by a deep reform of the courts and security organs; otherwise the laws will not work. And without the support of the presidential branch of government, these reforms cannot be carried out – let alone quickly. At the same time, the state of the economy is poor and, unless immediate action is taken, a default can be expected by the end of the year.

Moreover, today’s relative stability is mainly preserved by Russian loans and discounted gas. Their main danger is that Ukraine is held on a “hook”: stagnation can be turned into crisis within a few months by simply refusing to provide another instalment and withdrawing the discount. It would be naïve to think that Putin would not do this if a government were formed to include the opposition. At the same time, without full power, it is difficult to receive loans from alternative sources such as the IMF or EU, as these institutions will have no guarantee that their money is going where it is supposed to. They have also been slow making decisions. What is more, some of the reforms required to receive an IMF loan are pretty unpopular and (for the above-mentioned reasons) it is not certain that they would be combined with other reforms that could cancel out this negative effect.

Therefore the post of prime minister on these terms is a trap: incapable of carrying out reforms that would stimulate the economy, the politician would simply lose political capital (in other words: his rating in the polls would fall). If elections do not take place before 2015, his chances of winning them will be considerably lower. Meanwhile, the Party of Regions would manage to heal its wounds, regroup and strengthen its position.

As a result, the conditions in which the opposition can and should “take responsibility for the country” must involve enough power to carry out its policy, not just in the economic and humanitarian spheres, but above all in terms of enforcing the law. There should also be an early presidential election, ideally accompanied by parliamentary elections based on proportional representation.

From Ukrainian translated by Annabelle Chapman.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (2)

Зображення користувача Олег Коцюба.
Олег Коцюба 28 січня 2014 року, 21:33

На превеликий жаль, Конституція-2004 все ж зберігає надто великий контроль над силовиками в руках президента.

Володимире, як саме прописана процедура подачі, затвердження кандидатури та звільнення з посади міністрів силового блоку (МВС, Міністерство оборони) та СБУ? Видається, що тут повноваження були розділені між президентом і парламентською коаліцією. Як виглядає цей процес із генеральним прокурором?

 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Володимир Дубровський.
Володимир Дубровський 28 січня 2014 року, 21:49

Процедуру детально знають юристи. Загалом, Президент подає кандидатури, Рада їх затверджує (і це більш-менш нормально). Але звільнити Президент може одноосібно, тому усі силовики  "підвішені".

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.