Пропонує підтримувати "щедрих"

22 грудня 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2233 переглядів

Пропонує підтримувати "щедрих"

Пошуки спільного, звичайно, конструктивніші та корисніші, ніж пошуки відмінного. Розмови про «них» і «нас» небезпечні, бо постаємо перед ризиком іншувати тих, хто міг би бути нашими союзниками.

Але ми не можемо робити вигляд, що не існує розділення між «ними» і «нами». Ми усвідомлюємо, що більшість людей конформісти, які просто залишаються спостерігати за протистояннями, що є тиск середовища та тиск уніформи, анонімности, рутини (супроти якого у намаганні розчаклувати хлопців у шоломах від казарменного гіпнозу, Майдан пропонує гарячий чай, канапки і добре слово), проте все одно розуміємо, що є «вони».

Блоґер Богдан Логвиненко (хоча не тільки він, мені траплялися кілька схожих формулювань) окреслив різницю між Майданом та «Антимайданом» так: перші їдуть самі, других везуть. Саме це, а не регіональні, мовні, партійні ідентичністі є лінією поділу. Хоча мітинги за гроші чи з примусу – це особливість пострадянського простору, поділ насправді є універсальним. І ось чому.

Професор Вортонської бізнес-школи Адам Ґрант багато років досліджував організації та бізнеси – від Google до Військово-Повітряних сил США. За результатами досліджень він написав книжку, яка називається «Давати і брати» (Give and Take: A Revolutionary Approach to Success)  вважає, що у відносинах з іншими людьми ми всі загалом схильні або давати, або брати, тобто люди або «щедрі», або «корисливі» (в англійській це звучить нейтральніше «givers» та «takers»; є ще «matchers», тобто ті, хто вірить у справедливий обмін). «Щедрі» – природні альтруїсти, думаюють спочатку про благо інших, а потім про себе. Вони живуть з внутрішньою потребою допомагати людям та ділитися своїми ресурсами. «Корисливі» вважають, що єдиний шлях до успіху – розпихувати інших ліктями. накопичувати якомога більше ресурсів для себе та використосувати усі доступні можливості, і загалом світ побудований на змаганні усіх з усіма, думати треба насамперед про себе, «людина людині вовк». «Корисливі» зовсім необов’язково аґресивні. Просто вони схильні брати більше, ніж дають, і вважають, що це правильно. Більшість людей поводяться як «щедрі» у своєму найближчому колі, у сім’ї та з близькими друзями. Про справжнє розрізнення можна говорити поза цим «домашнім» простором.

Мій досвід спілкування з «антимайданними» співвітчизниками – у різний час з людьми різного віку та соціяльних прошарків – дозволяє лише одне стосовно них узагальнення: вони усі «корисливі». Саме тим пояснюється їхнє цілком щире нерозуміння Майдану. Коли вони кажуть, що не можуть люди на Майдані стояти «за просто так», то не кривлять душею. Вони справді не можуть повірити, що люди віддають не тільки свій час, але й гроші, ризикують здоров’ям, роботою, внутрішньо готові ризикнути життям, не очікуючи за це винагороди. Така поведінка в їхній картині світу є настільки абсурдною, що будь-яка маячня про «проплачений Майдан» видається їм більш вірогідною та логічною. Цим же пояснюється їхня переконаність, що люди на Майдані «співають і танцюють», байдикують, у той час як вони, правильні, працюють. Пояснити їм цінність створених за останній місяць соціальних зв'язків, анонімної довіри, набутих навичок, неможливо, як і факт, що все це в майбутньому «намажеться на хліб».

(Тут маленький відступ: якщо раніше можна було пояснювати позицію тих чи тих людей непоінформованістю, то у наш час ми є свідками того, що серед величезного масиву доступної інформації люди обирають саме ту, яка відповідає їхньому внутрішньому комфорту. В інтернеті море корисних ресурсів, хочеш – читай статті найсвітліших голів планети, хочеш – слухай лекції найкращих університетів. Але частина охопленої інтернетом авдиторії все одно вишукує марґінальні сайти з байками про світову змову. В історії ще не було революцій, які відбуваються фактично в прямому етері й які видно в деталях майже з будь-якого куточка світу. Але люди, які живуть на сусідніх вулицях, все одно створюють для себе паралельну реальність, яка дозволяє їм не виходити із зони комфорту.)

Якби йшлося про Майдан та «Антимайдан» як про дві групи людей, які вірять в різні вектори розвитку країни, то обидва були би більш-менш симетричними, наприклад, однаково пасіонарними. Насправді ж, це два типи стосунків зі світом. Те, що відбувається у Маріїнському парку – це не «Антимайдан», це радше вияв карґо культу Партії Регіонів, яка намагається імітувати Майдан, виходячи зі свого розуміння. Користь приблизно така ж, як від навушників з кокосових горіхів. Справжній «Антимайдан» не у Маріїнському, а у монотонности буднів і тихих наріканнях на життя.

А тепер найцікавіше: Адам Ґрант у своєму дослідженні оминав моральний аспект цього розділення та фокусувався на тому, який підхід є успішнішим. Досліджуючи різні професійні сфери, він виявив дві речі: передбачувану та, на перший погляд, парадоксальну. Передбачувана – велика пропорційна частка «щедрих» серед найменш успішних професійно та економічно. Наприклад, «щедрі» інженери були менш продуктивними, ніж «корисливі» колеги, бо, прагнучи допомагати іншим, не виконували власних зобов’язань та завдань. Парадоксальна – величезна частка «щедрих» серед найуспішніших та найзаможніших. Іншими словами, бути «корисливими» – успішна стратегія для того, щоби триматися в «середнячках», але вона ж створює ефект скляної стелі для справді великого успіху. Ґрант на багатьох прикладах детально пояснює чому, але у нашому контексті важливий такий його висновок: бути «корисливим» було виправдано в економіці, де успіх залежав від власної продуктивности: що виробили руками – то й маєте. Тому змагальність та сфокусованість на власних здобутках передбачувані там, де люди, умовно, стоять на конвеєрі.

А потім розвинений світ перейшов від індустріальної економіки до постіндустріальної, до економіки послуг, в якій важливо вміти працювати в команді та взаємодіяти з багатьма людьми. У 1980-ті надання послуг забезпечувало половину ВВП у світі, вже 1995 року – майже дві третини. Більше 80% робочих місць у США – у сфері послуг.

Чого ми очікуємо від людей, які надають нам послуги? Чи ми хочемо, аби лікарі, юристи, ріелтори, сантехніки та вчителі думали, як краще витягнути з нас гроші, чи як покращити наше життя? Ми очікуємо, аби всі ці люди були «щедрими», чи не так? В економіці послуг більше клієнтів здобувають «щедрі», відтак вони стають успішнішими. Розвинена соціальна мережа, підкріплювана «щедрою» поведінкою, також капіталізується саме в постіндустріальній економіці.

Ті з нас, хто приймає кадрові рішення, особливо власники бізнесів, скажіть відверто: ви взяли би на роботу людину, яка стояла на «антимайдані» за 200 гривень? Незалежно від політичних уподобань, з ким би ви хотіли працювати поруч? Кому би довірили важливу справу: волонтерам Майдану, чи бюджетникам та «спортсменам» з Маріїнського?

Розподіли між Майданом та «Антимайданом» – вікові, регіональні, професійні – безперечно існують. Але практично кожен з них є похідним від оцього головного розподілу – між тими, хто вірить, що світ повертає все, що йому даєш, стократ, і тими, хто вважає, що всі на світі їм винні. Тому серед голів, які підставляли та підставляють під кийки на Майдані – не тільки найсміливіші, але й найрозумніші голови країни. Тому на Майдан вийшов директор українського офісу «Майкрософт», тому на Майдані є IT-намет, а на «Антимайдані» нема. Справа не тільки в моральних якостях, а в базовому інстинкті виживання: в «антимайданній» країні цим людям просто нема чого робити.

Це розуміння зараз є в багатьох середовищах в усій країні. Все більше говорять про небезпеку «гри з нульовою сумою» – саме вона є в основі світогляду «корисливих», та важливість «гри з доданою вартістю». Перехід від першої до другої є в основі візії Несторівської групи, про це постійно пише економіст Володимир Дубровський (який також є автором «Критики»).

Але що можемо робити ми всі, не тільки економісти? У щоденних практиках практично будь-хто может підтримувати та заохочувати «щедрих», зокрема гривнею, але також наданими можливостями, робочими місцями. І гривнею ж переконувати «корисливих». Цинізм опірний до проповідей, але тріщить під тиском здорового глузду.

Про автора
Категорiя: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.