Про зашивання рота ЛҐБТ і нашу свободу

21 березня 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
981 переглядів

Про зашивання рота ЛҐБТ і нашу свободу

Я не думав нічого писати про гомофобію у Львові – здавалося, і так все ясно, в Україні це уже не вперше, спільнота громадянського суспільства і інтелектуальні кола на це правильно відреагують, надіславши владі та співгромадянам сигнал про те, що такі речі неприпустимі. На жаль, так не зовсім сталося.

Я дуже розчарований фейсбуківським дописом Євгена Глібовицького – особливо тому, що він надто добре вписується у конспіративні теорії, які тепер активно озвучує міська влада Львова та різні політики державного рівня. Невже закриття Центру візуальної культури, спалення «Я-Галереї», напади на книгарні «Є», багаторазові побиття громадян, що хотіли взяти участь у Марші рівности і інші випадки нічого нас не навчили? Боротьба за права людини ніколи не може бути не на часі. І під час війни на Донбасі, і протягом інших воєн та різноманітних репресій, боротьба за людські права не лише не невчасна, вона якраз найбільше на часі.

Боротьба за права ЛҐБТ-меншини – це боротьба за права україномовної меншини в Україні, за права переселенців з окупованих територій, за права жінок, старших людей, темношкірих і азіатів, за права дітей. Це – боротьба за усіх тих, кому наше суспільство не надає голосу, кого хоче унормувати, обмежити, урізати у тих правах, котрі не порушують прав інших (як одностатеві шлюби не забирають права вінчатися у різностатевих пар), але які нібито їм «муляють очі». Не про секс ідеться, а про громадянські права і свободи усіх без винятку законослухняних громадян України, які претендують на свою роль у побудові суспільства.

Відтак намагання здобутися на власний голос, на власну присутність у просторі суспільства – таку, яку помічають і поважають – зіштовхується із брутальним фізичним насильством. Коріння цього лежить у формулах «знелюднення» опонента – лесбійки, ґеї, бісексуали і трансґендерні особи не-люди, або недо- чи напів-люди, відтак до них можна не уживати ті самі правила заборони насилля (які присутні у всіх головних релігіях та філософіях світу), що застосовні до «повноцінних» людей (себто, гетерів).

Якщо хтось цього ще не помітив, то схожу формулу до українців (включно із Надею Савченко) застосовує сьогодні російська пропаґанда (звідси й «укри»), але таку ж формулу до наших власних українських громадян, котрі з різних причин залишилися на окупованих територіях та територіях під контролем ЛНР/ДНР, застосовує наша ж влада і багато із нас самих. Базові людські свободи – свободу слова, віросповідання, пересування, зібрання тощо – не можна обмежувати у час кризи та конфлікту, бо такі парцельовані обмеження ведуть до парцелювання нашої людяности. Не можна бути «тут» людиною, а вже «тут» – чимось іншим.

Намагання за когось вирішувати, де їй/йому дозволено бути тим, ким вона/він є – типова тоталітарна тенденція, яка прагне контролювати та водночас формувати людину, яка б такого контролю прагнула. Якщо ми будуємо країну, де свобода людини та громадянина є ключовим критерієм, то ми не можемо піддаватися таким тенденціям або мовчки споглядати, як інші їх нам насаджують. Якщо ж нам ідеться не про людську свободу, то кордон між нами і Росією ставатиме дедалі умовнішим і фактичний російський контроль над українською територією буде зовсім не головним, бо тоталітарна настанова вже опанує країну. У цьому вимірі «Самопоміч» та львівський голова Садовий уже вкотре (перед тим – своїм скандальним звільненням Ірини Маґдиш) показали, що вони мало відмінні від таких тенденцій. Реакція західних країн вже поховала їх як проевропейську силу.

Нагадаю, що ці події цілковито вписуються у зростання дискурсу ненависти та дедалі більшого звертання до так званих «традиційних» цінностей у суспільстві. Наші політики замість того, щоб показати себе лідерами і повести за собою залякане і травмоване суспільство, користається з нагоди настригти додаткових політичних купонів. Звідси й реакція поліціянта (лідера думки для багатьох) Ківи, який чомусь згадує про каменування для мужоложців у Старому Завіті, але забуває про смертну кару за непослух батькам (Книга Другозаконня 21: 18-21), працю під час сабату (Вихід 31:14, 35: 2; Числа (15: 32-36) чи позашлюбний секс (Другозаконня 22: 23-24), не кажучи вже про таке справжнє чаклування (Вихід 22: 18; Левітів 20:27; Другозаконня 13:5 тощо). Однак абсурдне не це, а те, що у секулярній країні, яку будуємо, вважаємо за доречне звертатися до релігійних джерел у пошуку відповідей на запитання нашого сучасного життя, замість того, щоб звертатися до науки та фактів історії. Це промовляє цілі томи про те, на якому етапі розвитку нашого суспільства ми знаходимося. Принизливим для честі і глибоко ганебним для нас усіх є те, що інтелектуальні кола не кричать ґвалтом про це, не використовують цієї ситуації, щоб звернути погляд суспільства на себе ж, а натомість працюють асистентами політиків, які роблять із своїх громадян цапів-відбувайлів для того, щоб сьогодні позбути прав одну меншину, а завтра – всю більшість. Лише одиниці – як-от Тамара Злобіна – досі спромоглися на добре артикульований опір.

Колаж автора. Світлина зліва: www.lviv.travel. Світлина справа: біженці зашивають собі роти, листопад 2015 р. Світлина Джіанніса Папанікоса/AP.

Для декого працюють лише аналогії та картинки, щоб зрозуміти суть справи. Так от, під час демонтажу палаток у таборі біженців у зимовому Кале у Франції, холодні і голодні втікачі з Сирії та інших країн зашивали собі роти. Цей радикальний жест повинен був просигналізувати, що Европа виносить вирок власному гуманізмові, на якому побудована уся західна демократія, відмовляючи у притулку тим, хто помирає від репресій, бомбардувань, хімічної зброї та катування голодом від власного уряду. Не показавши здатности захистити права усіх без винятку своїх громадян сьогодні, українське суспільство у схожий спосіб зашиє собі рота на майбутнє.

Усі ми – ЛҐБТ і не-ЛҐБТ – повинні сьогодні згуртуватися довкола цього. Доля України як відкритої країни, з рівними правами і можливостями для всіх, відмінної у цьому від дедалі більш тоталітарної Росії залежить сьогодні від того, чи знайдемо усі ми у собі мужність стати на захист прав меншин. Здавалося, цей урок ми вже вивчили на Майдані – однак виявилося, що ще ні.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.