Про Україну, останню велику колонію світу

22 листопада 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
839 переглядів

Про Україну, останню велику колонію світу

Відмова Януковича та владної верхівки України підписувати Угоду про асоціяцію цього четверга є результатом дуже успішного російського колоніяльного проєкту, що його було розгорнуто в Україні. Розпочатий у Центральній та Східній Україні руками Петра І після Полтавської битви, його успішно втілив Сталін і в Західній Україні після 1945 року. Як усі колоніяльні проєкти, царський та совєтський російський проєкт в Україні передбачав розселення на периферії іншомовних колоністів із метрополії, централізоване призначення управлінців із метрополії, місцеві колабораціоністські еліти й приниження місцевого населення до етнографічної цікавинки, нездатної вписатися у модерний світ. Економіка стала залежна від метролії і відокремлена від решта світу. Цей проєкт був такий успішний, що навіть сьогодні англо-американські та европейські коментатори і політики, які й не подумали б покликатися на «леґітимні» британські або французькі інтереси в Індії або «Індокитаї», можуть, навіть не кліпнувши, говорити про «леґітимні» російські інтереси в Україні!

Колоніяльна російськомовна еліта України, її соціяльна база переселенців-колоністів, а також інститути, котрі метрополія встановила, мало змінилися після 1991 року. Цей соціополітичний порядок було загрожено в 2004 році, але 2010-го світ побачив відновлення цього режиму. Прапор та державна мова є українськими від 1991 року, проте засадничі інституції та владні відносини надалі є совєтсько-російськими. У цьому ширшому контексті владну еліту, котру репрезентує Янукович, його Партію реґіонів та все ще чинну Комуністичну партію України слід уважати за продовження старої совєтської колоніяльної управлінської еліти, чиї культуру й прибутки пов’язано з неоімперським центром у Росії.

Як у керівників та власників де юре незалежної країни у декого з цієї постсовєтської русофільської еліти із часом з’явився територіяльний-національний інтерес. Як і їхні двійники в Латинській Америці ХІХ століття, ця група після 1991 року почала еволюціонувати у «креольську» еліту, яка керує незалежною національною державою. Членство в ЕС убезпечило би їхню політичну владу в реґіоні, награбовані статки, і дало б їм дешевий кредит без політичних ризиків, як от опинитися в ув'язненні через небажання Путіна ділитися владу. Ті з владних культурно-русофільських або російськомовних олігархічних еліт які підтримають европейську інтеґрацію, є «креольський» клас, подібний до іспаномовних владних еліт у Латинській Америці. Такі олігархи вже живуть в ЕС, разом з дітьми, жінками й коханками, й виступають там публічно – російською про «Украину». Але вони опинилися в меншості.

Рішення 21 листопада сиґналізує про кінець цієї еволюції в Україні. Чи потужний притік капіталу із Західної Европи продовжить цю еволюцію, ще побачимо. Теж невідомо, чи стане на бік народу та проевропейських олігархів міліція, і чи всі разом вони змусять Януковича підписати Угоду. Рішення 21 листопада показує, що більшість не еволюціонувала в «креольську» територіяльну національну еліту й надалі є колоніяльною управлінською елітою Малоросії.

Ця більшість останні 20 років політичної незалежності нічого не зробила, аби зменшити економічну залежність від російського капіталу та інститутів  державного капіталізму. Замість скерувати прибутки від підприємств, які вони загарбали після 1991 року, в модернізацію і диверсифікацію продукції і таким способом звільнитися від жахливої залежности від російського ринку, вони ховали їх на офшорних рахунках, залишали в кишенях скорумпованних політиків і чиновників,  і купували імпортовані предмети розкоші.

Її можна зіставити з меншиною французьких поселенців в Алжирі до здобуття там незалежности, які зі зброєю захищали колоніяльний статус Алжиру. Незалежно, які розбіжності у них є із путінською метрополією; як і їхні побратими – французькі колоніялісти, ці «українські» олігархічні плутократи воліють бути маленькою рибою у великому імперському Російському морі, радше ніж великими рибами у своєму нового маленькому національному українському, чи навіть і «украинскому»  морі.

 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.