Про тих, хто «сіє розбрат» на Майдані

6 грудня 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
10
4264 переглядів

Про тих, хто «сіє розбрат» на Майдані

(Please scroll down for the English version.)

4 грудня зі сцени Євромайдану прозвучав заклик „розібратися з комуністами-тітушками”. В результаті, трьох активістів Конфедерації вільних профспілок України, які провадили соціальну агітацію на Хрещатику, було жорстоко побито, а їхнє обладнання – знищено. Менш ніж за тиждень до того кореспондент видання "Лівий берег" у своєму репортажі назвав студентів та активістів, які виступили на Майдані за соціальну та гендерну рівність, „провокаторами, що прийшли із соціальними гаслами”. Сьогодні Віталій Портніков називає „провокаторами” усіх, хто „сіє розбрат” на Майдані, а велика частина протестувальників перед обличчям відвертого насильства ультраправих пристає на логіку „жертва сама винна”. Заради єдності опозиційного руху вони готові нехтувати базовими європейськими цінностями - такими як свобода висловлювання чи особиста недоторканність. Саме за ці цінності сьогодні на Майдані агітують ліві, піддаючись загрозі фізичного насильства. То хто саме „сіє розбрат” на Майдані? Спробуємо відповісти на це питання, спираючись на хронологію ультраправого насильства останніх двох тижнів.

23 листопада. У перші дні Євромайдану у Львові пройшов неонацистський марш, приурочений до 70-ї річниці Голодомору. Учасники маршу йшли в масках, вигукуючи расистські гасла та несучи прапор із сучасним нацистським символом – кельтським хрестом. Біля Львівської міської ради перед ними виступив Євген Карась – член партії «Свобода» та лідер групи С14 – об’єднання київських ультраправих, причетних до численнх вуличних нападів на лівих активістів. Один із учаснників акції ніс прапор Греції, солідаризуючись із партією "Золотий світанок", над лідером якої відбувається суд у зв'язку із вбивством профспілкового активіста, яке здійснили його однопартійці.

26 листопада. На Євромайдані у Києві було здійснено напад на представників незалежної студентської профспілки «Пряма дія», які вийшли на акцію із соціальними гаслами: за якісну та безкоштовну освіту та доступний транспорт. Причиною нападу став анархо-синдикалістський прапор у вигляді червоно-чорної діагоналі. Нападник вимагав прибрати його, аргументуючи це тим, що «з таким ходять “шавки”». У цей момент інший хлопець вихопив прапор і намагався втекти, проте одній з активісток вдалось його повернути. Пізніше хлопець, який не зміг відібрати прапор, спробував відвернути увагу активістів, в той час як четверо чоловіків стали розпилювати газ із балончиків і почали бійку. В результаті протистояння одному із активістів було зламано палець.

27 листопада. На Майдані Незалежності знову зібрались активісти та активістки соціальних рухів та незалежних профспілок. Вони тримали гасла: «Свобода рівність сестринство», «Гендеру боятись – в Європу не ходить», «Слава раціо», «Європа – це рівність», «Організуй профспілку, а не молись на євроспілку». З трибуни Євромайдану прозвучало звинувачення у провокації, в результаті чого група ультраправих, які назвали себе «охороною Майдану» повиривала з рук активістів плакати і силою намагалася витіснити їх із площі.

Приблизно протягом цих двох днів організації «Тризуб», «Патріот України», а також численні футбольні хулігани починають збиратися на Євромайдані у так званому «Правому секторі».

28 листопада. Близько 30-ти бойовиків «Правого сектора» в масках, озброєних газовими балонами і вигуками «Слава нації! – Смерть ворогам!», атакували акцію за права жінок, яка проходила під гаслами «Українським жінкам – європейські зарплати», «Європа – це оплачувані декретні відпустки» тощо. Від газу, який розпилювали неонацисти, постраждали два хлопці і одна дівчина. Міліціонери, які в ряд стояли за спинами мирних активістів, спостерігали за нападом і жодним чином йому не протидіяли.

29 листопада. Від самого ранку того дня зрозумілою була неуникність насильства. В медіа з’являлися повідомлення про можливих провокаторів, які масово групувалися у Маріїнському парку. Двоє журналістів «Громадського телебачення» стали жертвами побиття. На Євромайдані вперше за всі дні акцій почали шикуватися сотні «беркутівців». У цілях безпеки жодні соціальні протести не проводилися. Лідери опозиції, які того вечора виступали з трибуни Євромайдану, не попередили своїх слухачів про можливі небезпеки.

30 листопада. О 4-й ранку спецзагін «Беркут» жорстоко розігнав Євромайдан. Від кийків «правоохоронців» постраждали десятки ні в чому не винних мирних протестувальників.

1 грудня. «Правий сектор» Євромайдану став співорганізатором штурму Адміністрації Президента і розпочав насильницьке протистояння зі спецзагонами міліції. Озвірілий «Беркут» бив журналістів та випадкових свідків провокації. Кількох людей несправедливо затримано.
В той же день ультраправі активісти намагалися знести пам’ятник Леніну, в результаті чого виникла ще одна сутичка з «Беркутом».

4 грудня. Вранці під Міністерством освіти відбувалася безпартійна студентська акція за право на протест. На неї приїхали і взяли слово депутати від «Свободи» Ігор Мірошниченко та Ірина Фаріон. Мірошниченко займався партійною пропагандою. З промов обох правих популістів було зрозуміло, що вони не мають жодного уявлення про те, якими є студентські вимоги до Міністерства. Крім цього, на акції два рази брав слово Євген Карась. Той самий, який 23 листопада виступав у Львові перед учасниками неонацистського маршу.

Увечері зі сцени Євромайдану прозвучав заклик розібратися з «провокаторами», які нібито стояли під червоним прапором в районі станції метро "Хрещатик". В результаті нього, група правих активістів у масках з вигуками «Шавки!», розгромила намет Конфедерації вільних профспілок України. Одному з профспілчан зламали ніс, іншому – ребра, третій постраждав від сльозогінного газу. Намет порізали ножами, вкрали генератор. За погромом спостерігав Ігор Мірошниченко, а після нього заявив постраждалому від газу активісту, що готовий особисто натовкти пику кожному, хто буде займатися пропагандою ленінських ідей.

За цей короткий проміжок часу антиросійський та проєвропейський Майдан перетворився на зменшену модель російського суспільства. Це суспільство, в якому ультраправі, по суті, вступають в альянс із спецпідрозділами міліції, здійснюючи побиття невинних людей. В той час, як безкарні російські вуличні бойовики організовують погроми в іммігрантських кварталах Москви, такий же безкарний «Правий сектор» Євромайдану розправляється з «шавками». В той час, як російська міліція ув’язнює художників та учасників мирних демонстрацій, українська – утримує під вартою таких же мирних і випадкових свідків провокації на Банківській.

А прихильникам логіки “жертва сама винна” (мовляв, нічого "комунякам" робити на Євромайдані), або ж тим, хто вважає за потрібне мовчки дистанціюватися від конфлікту між правими та лівими,  можна сказати лише одне: якщо розправа ультраправих бойовиків над їхніми теперішніми опонентами увінчається успіхом, наступним об’єктом їхної атаки можете стати саме ви. І на той момент вже не залишиться нікого, хто зможе вам допомогти.

_______________________________________

On those who “sow discord” on Maidan
By Yustyna Kravchuk

On December 4, a call to “deal away with communists-titushkis” sounded from the Euromaidan stage. As a result, three activists of the Confederation of Free Trade Unions of Ukraine who were carrying out social agitation on Khreshchatyk Street, were badly beaten, their equipment was destroyed. Less than a week earlier, a correspondent from the “Left Bank,” an Internet publication, labeled the students and activists who had taken to Maidan to advocate social and gender equality, as “provocateurs with social slogans”. Today Vitalii Portnikov calls “provocateurs” all those who “sow discord” on Maidan while a big part of protesters, faced with the outright violence of the far-right, leans towards the logic of “the victim is to blame”. In order to preserve the unity of the opposition movement, they are ready to disregard such basic European values as freedom of expression or right to personal integrity. These are the values that the left, under a threat of physical violence, promote today on Maidan. So who is responsible for “sowing discord” on Maidan? Let us try to find an answer to this question, on the basis of a two-week chronology of the far-right violence.

November 23. In the first days of Euromaidan, a Neo-nazi march took place in Lviv to commemorate the seventieth anniversary of Holodomor. Its participants wore masks, shouted racial slogans and carried a flag with the modern nazi symbol - a Celtic cross. In front of Lviv City Council they were greeted by a speech from Yevhen Karas’ - a member of the “Svoboda” (Freedom) party and the group S14, a union of Kyivan far right, involved in numerous street attacks on left-wing activists. One of the marchers carried a Greek flag to show his solidarity with the “Zolotyi svitanok” (Golden Dawn) party, whose leader is currently on trial for the murder of a trade union activist, committed by his party members.

November 26. Euromaidan in Kyiv saw an attack on the representatives of the independent student trade union “Priama diya” (Direct action), who joined the rally with social slogans for quality and free education, and affordable transport. The attack was apparently provoked by the anarchist-syndicalist flag, representing a red and black diagonal. The attacker demanded to remove the flag, arguing that “only underlings could carry it”. At this moment another young man snatched the flag and tried to escape, but was retrieved by one of the female activists. Later the guy who failed to take away the flag, tried to distract the activists’ attention, while four other men began to spray portable gas cans and started a fight. After the confrontation one of the activists had a broken finger.

November 27. The Independence Square once again became the meeting point for the activists of social movements and independent trade unions. They carried the slogans: “Fredom, Equality, Sisterhood,” “Who fears gender, should not go to Europe,” “Long Live Ratio”, “Europe is Equality,” “Set up a trade union instead of praying for the European Union.” An accusation of provocation was voiced from the Euromaidan’s tribune, which led to a group of ultra-right thugs, claiming to be the “Maidan security,” snatching the slogans from the activists’ hands and trying to force them out from the square.

In the same two days such organisations as “Tryzub” (The Trident), “Patriot Ukraïny” (Ukraine’s Patriot), and numerous football hooligans began to gather on Euromaidan in the so called “Right sector”.

November 28. About 30 masked thugs from the “Right sector”, armed with gas cans and shouting “Glory to the Nation - Death to its enemies”, attacked an action for women’s rights, taking place under such slogans as: “European salaries for Ukrainian Women” and “Europe means paid maternity leave”. Two young men and a young woman suffered gas-related injuries. Policemen, on the guard behind the backs of the peaceful activists, passively witnessed the attack without even trying to stop it.

November 29. From the very morning, the inevitability of violence became obvious. Mass media reported on possible provocations from groups of people gathering in Mariinsky park. Two journalists of Hromadske TV (Public Television) were beaten up. For the first time in the course of the events, Euromaidan was swarmed with hundreds of Berkut police. As a security measure, no social protests took place. Opposition leaders who spoke that night from the Euromaidan stage did not, however, warn their listeners about possible risks.

November 30. At 4 a.m. Berkut, a special force unit, brutally dispersed Euromaidan. Dozens of innocent peaceful protesters suffered injuries from the sticks and clubs of the “law-enforcement authorities”.

December 1. The “Right sector” of Euromaidan co-organised an attack on the Presidential Administration building and launched a violent confrontation against the anti-riot police. Berkut went berserk beating up journalists and attacking random witnesses of the provocation. A number of people were unjustly detained.

On the same day, far-right activists attempted to destroy a Lenin monument, which resulted in yet another fight with Berkut.     

December 4. In the morning, a non-party student action for the right to protest took place near the Ministry of Education. It was attended by the two members of the “Svoboda” party, Ihor Miroshnychenko and Iryna Farion. In his speech, Miroshnychenko indulged in Svoboda party propaganda. The speeches of both right-wing populists revealed that their authors had no idea of the students’ demands to the Ministry. Besides, Yevhen Karas’ twice took to the stage of the meeting. The same Yevhen Karas’ who on November 23 had spoken to the participants of the Neo-nazi march in Lviv.

In the evening, Euromaidan heard a public call to deal away with the provocateurs who allegedly stood under a red flag near the Khreshchatyk metro station. In a response, a group of masked right-wing activists shouting “Underlings!” destroyed a tent of the Confederation of Free Trade Unions of Ukraine. One of the unionists ended up with a broken nose, another - broken ribs, a third suffered from tear gas. The tent was slashed with knives, the generator stolen. The pogrom was witnessed by Ihor Miroshnychenko who told the tear gas injured activist that he personally was willing to smash the face of anyone, involved in the propaganda of Lenin’s ideas.    

In this short period of time an anti-Russian and pro-European Maidan turned into a smaller model of Russian society. A society where the ultra-right groups are in fact an allied force with anti-riot units, sent in to crackdown on innocent people. At a time when Russian street thugs carry out pogroms in Moscow’s immigrant districts with complete impunity, the same impunity is enjoyed by Euromaidan’s “Right sector” in dealing away with “underlings”. At a time, when Russian police imprisons artists and peaceful demonstrators, its Ukrainian counterpart detains equally peaceful, accidental witnesses of the provocation in Bankova Street.

As for the supporters of the logic “the victim is to blame” (or, in other words, “Communist underlings, get out from our Euromaidan!”) and for those who think it is enough to silently distance themselves from the left-right conflict, only one thing should be said. Should the crackdown of far-right thugs on their today’s opponents be successful, you may become the object of their next attack. But then there will be no one there to save you.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.