Про
 те, як бідний українець дивиться на Королівський замок у Варшаві, або Такий пізній, такий теплий жовтень

2 листопада 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1556 переглядів

Про
 те, як бідний українець дивиться на Королівський замок у Варшаві, або Такий пізній, такий теплий жовтень

Щось раптом Томас Вулф згадався. А втім, чому «раптом»? Зовсім не раптом, а цілком закономірно. Бо з усіх місяців Томас Вулф найбільше любив жовтень. І називав його «осердям нашого існування, часом пожинати плоди, порою зрілості». З чого зрозуміло, що йшлося Вулфу не так про конкретний місяць, як про символ винагороди чи бодай компенсації за витрачені зусилля і страждання. Хоча й про конкретний місяць також. І на цьому від американця Вулфа можна перейти до географічно ближчих нам поляків.

Отже, жовтень. Такий пізній, але такий теплий. Трохи втоми від минулого, трохи смутку перед майбутнім, але переважає задоволення: дочекалися. А дочекатися конкретно цього жовтня було нелегко. Особливо – українцям, які попередні місяці прожили в Польщі і з нагоди 70-х роковин Волинської різанини щодня читали, слухали і дивилися про себе не найприємніші речі. До такої міри нелегко, що, певно, не одному в глибині душі хотілося іноді підняти на вила якогось, нецензурно кажучи, ксьондза Ісаковіча-Залеського, аби лише раз і назавжди закрити тему: різуни, то різуни, що з нас візьмеш. На щастя, нічого подібного не сталося і є надія, що вже не станеться.

Власне, голова – навіть мені – змагаючись з емоціями, підказувала: «Спокійно, nic specjalnego! І взагалі, припини говорити «поляки», «українці». Як на те, то серед поляків у тебе не менше однодумців, ніж серед українців, а вже з українськими ідіотами ти точно зіштовхуєшся набагато частіше, ніж із польськими. Зрештою, притомні, як і непритомні, люди трапляються з обох боків. Різниця ж між ними проста: притомні зосереджуються на власних провинах, а непритомні – на чужих. Тому притомний поляк ніколи не заперечуватиме тих принижень, яких зазнавали українці «на Кресах» міжвоєнної Польщі, а притомний українець не намагатиметься виправдовувати звірства на Волині боротьбою за незалежність України. Тобто він їх у принципі не намагатиметься виправдовувати, натомість чесно спробує зрозуміти, як до такого могло дійти. Тішся, що ти особисто знаєш чимало притомних українців і притомних поляків одночасно».

Приблизно так мені підказувала голова впродовж весни і літа цього року у винайнятому варшавському помешканні на алеї Солідарності – з балконом на схід, на Віслу, на Королівський замок. І вона, без сумніву, мала рацію. Місяць минав за місяцем, медійний шум і кресов’яцький шал досягли свого липневого апогею – і почали влягатися. А тоді настав щедрий жовтень і вкотре продемонстрував, що притомні поляки у себе вдома знову перемогли непритомних. Перемогли – і зробили все можливе, щоб підсолодити нам гіркий «волинський» рік.

Насправді позитивних, як той казав, сигналів з боку Польщі було цього жовтня більше, але зупинюся – у зворотній хронологічній послідовності – хоча б на трьох найочевидніших. Тож, по-третє, Люблін, в якому є університет ім. Марії Склодовської-Кюрі, а при ньому – капітула Премії Ґєдройця. Цього року, 23 жовтня, премію за книгу про Івана Франка «Пророк у своїй вітчизні» отримав Ярослав Грицак. Ніхто (а принаймні я) не сумнівається, що наукова діяльність Грицака загалом та його непересічно багате біографічно-мікроісторичне дослідження зокрема заслуговують на Ґєдройцівську премію. Впадає однак у вічі, що польське видання «Пророка...» вийшло 2010 року, а премію здобуло аж тепер. Не кажучи вже про те, що сам Іван Франко – як головний конкурент Польщі у боротьбі за національну ідентичність галичан на межі ХІХ-ХХ століть – є в очах «ресентиментальної» частини поляків постаттю як мінімум неоднозначною. Одне слово, якби члени капітули захотіли знайти причини не дати премію Грицакові, то їм би це було легко зробити. Але вони цих причин не шукали, за що їм честь, хвала і наша дяка.

По-друге, Вроцлав з його без жартів престижною центральноєвропейською літературною премією «Анґелус», яка 19 жовтня дісталася Оксані Забужко за «Музей покинутих секретів». Відомо: будь-які слова Оксани Забужко про Оксану Забужко треба ділити на кільканадцять, і щойно тоді вони починають сяк-так співвідноситися з реальною дійсністю. Проте під словами, сказаними письменницею на церемонії вручення: «Завдяки Вроцлаву Україна стала частиною Європи», – я і сам майже готовий підписатися. Кажу «майже», бо частиною Європи ми ще довго, ясна річ, не станемо, але Вроцлаву таки треба подякувати – за милосердя і підбадьорення в особі Оксани Забужко цілої України. Чи, може, ви серйозно вважаєте, що важливий – хай там як – із погляду тематики «Музей покинутих секретів» є ще й романом, добре написаним?

Нарешті, по-перше, Варшава, а в ній – Королівський замок, в якому за безпосереднього сприяння польського ПЕН-клубу стартував річний цикл лекцій «Польща – Україна – Європа. Спадщина і майбутнє». До участі в цьому, так би мовити, році України у Варшаві будуть запрошені знані українські та польські політологи, історики, літературознавці, письменники, а інавґураційну лекцію про нас уявних і реальних уже прочитав 10 жовтня Микола Рябчук. Порівнявши Україну з літературним героєм Даніеля Дефо – ні, не з Робінзоном, а з П’ятницею, – Рябчук закликав присутніх не відмовлятися на півдорозі від проекту нашого цивілізування, який попри всю марудність дав за два десятиліття хоч і вельми скромні, а все ж наочні плоди. Присутні начебто з Рябчуком погодилися. Шкода тільки, що на тій лекції не було Януковича. Бо ще візьме і, як він це вміє, перекреслить у листопаді весь позитив від такого прихильного до нас жовтня 2013-го.

 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.