Про ситуацію два дні після Вільнюса: що далі?

30 листопада 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1444 переглядів

Про ситуацію два дні після Вільнюса: що далі?

Ще в п’ятницю, коли Віктор Янукович відмовився підписати  Угоду про асоціацію (УА) з ЄС, можна було шукати пояснень такому крокові, проте бійня, яку завезений до Києва «Беркут» влаштував у ніч на суботу, показала  справжнє нутро влади.

Янукович їхав до Вільнюса не вести переговори, а розвести європейців на гроші. Відчувши їхню поступливість у питанні Тимошенко, він вирішив дотиснути єврократів прямо у Вільнюсі. Крім 160 мільярдів євро, що мали б «компенсувати» Україні втрати  від імовірних торгівельних санкцій з боку Росії, український бос вимагав відновити кредитування з боку МВФ та Світового банку, перекласти на ЄС модернізацію української ГТС та зняти обмеження на окремі позиції українського експорту. Остання умова про долучення Росії до переговорів щодо ЗВТ між Україною та ЄС, взагалі шокувала європейців.

Попри все, ті, з різних міркувань, шукали компромісу, зціпивши зуби демонстрували прихильність, сподіваючись,  що крапля тверезого глузду візьме гору. Згідно свідчень журналістів, вже у Вільнюсі Януковичу запропонували варіант фінансування в обмін на підписання угоди, але той вимагав письмових зобов’язань ще до підписання. Такого стилю не розуміють у Європі.  Іншими словами – з «рагулями» угод не укладають.

Після провалу у Вільнюсі і бійні на майдані стали очевидними кілька речей:

  • Перше: непідписання угоди з Януковичем є кращим варіантом для ЄС і українців ніж було би підписання з ним.
  • Друге: Угода буде підписана, але з іншим  представником України.
  • Третє: Євромайдан показав усьому світові, що українці є європейцями, а силовий розгін Майдану остаточно делеґітимізував Януковича в Україні та в демократичному світі.

Отож, чому непідписання є кращим від підписання і куди котиться українська влада?

Поставмо собі запитання: Чи підписав би Янукович Угоду, якби європейці виявились «лохами» і дали йому грошей? Щоб відповісти на це питання, треба взяти до уваги дві обставини.

Перша, Янукович ніколи не розглядав УА як цінність. Навпаки, Угода була свого роду пасткою, у яку його кляті європейці заганяли як заганяють дичину, а він з усіх сил намагався туди не втрапити.

Усі його коливання пояснює друга обставина: імперативом поведінки усіх автократів є збереження влади будь-якою ціною.  Підписання УА теоретично залишало шанс Януковичу перемогти на виборах на гаслах «євроінтегратора», але вкрасти ці вибори  йому було б набагато важче.

Три зустрічі з Путіним остаточно змінили плани. Путін мусів пообіцяти щось дуже вагоме для збереження влади, або щось дуже вагоме для її втрати. Імовірнішим видається радше перше, ніж друге. У мережах називають 10 млрд. Доларів, з яких нібито три мали йти одразу в «Сім’ю». Інше, що міг пообіцяти Путін – це допомога при переобранні і притулок на випадок форс-мажору. 

Отже Янукович у Вільнюсі мав запасний варіант від Путіна, що може пояснити його нахабство. Проте, як справжній шулер, Януковича не проти був кинути і Путіна, якби європейці дали більше. Якби після того Путін вдався до тиску, було б тільки краще. Усіх можна було б дурити й далі, щоб дотягти до виборів.

Цей план не вдався, що пояснює мотиви силового розгону майдану. Янукович не чув ні європейців, ні своїх українських експертів,  ні порад Тимошенко. Він сам загнав себе у жорстку міжнародну ізоляцію. Тепер він сам на сам із Путіним, а той уже не заспокоїться непідписанням, а в обмін на гроші вимагатиме вступу до Митного Союзу. Відтягнути питання вступу до МС на кінець 2015 р. Януковичу буде важко. Після нахабства, яке він продемонстрував у Вільнюсі, і звірства, яке «Беркут» вчинив на майдані, Захід йому вже не повірить.

Тепер погляньмо куди котиться українська влада.

Раніше я, як і інші спостерігачі,  розглядав три сценарії розвитку подій, які умовно вміщувалися у вектор демократизації, «білорусизації» чи «гібридизації». Після  провалу Вільнюса демократичний сценарій відпадає. Залишається жорсткий, білоруський варіант, що означатиме вимушену капітуляцію перед Путіним, силове придушення протестів, імовірний розгін парламенту, зміни до виборчого законодавства, зміни до конституції і переобрання на посаду у парламенті чи впровадження прем’єрського правління з метою вирішення питання особистого виживання через когось з представників «Сім’ї».

Інший, менш жорсткий варіант, це намагання втримати владу за рахунок внутрішніх ресурсів: тіньової каси «Сім’ї»  і грошей олігархів, декоративних змін уряду, соціального і політичного маневрування, адміністративного ресурсу, підкупу чи шантажу. Загалом, звичними методами. За несприятливої внутрішньої ситуації і міжнародного тиску цей варіант може дійти і до силового утримання влади.

Ключові питання зараз такі: чи збереже Янукович лояльність оточення, як поведуть себе силові структури, як поведуть себе олігархи, як зреагує Захід і як ми, громадяни, поведемося після того, що «Беркут» зробив на Майдані. Шансів на те, що великий бізнес об’єднається проти «Сім’ї» мало. Тут діє логіка виживання, яка каже, що васали не виступлять проти патрона,  доки той залишатиме хоч якесь джерело ренти. А те, що малі риби стануть кормом для великих, сприйматимуть як особисту невдачу тих, чиї активи поглине «Сім’я.»

У США можуть зреагувати не так на петиції, як на насилля влади і впровадити санкції. Стримуючим фактором будуть енергетичні мотиви. Якщо для США Україна не є важливою у стратегічному плані, то важливою може бути аґресивна Росія. Буде видно, що переможе – геополітичні інтереси чи ліберальні цінності.

Якщо США застосують санкції, тоді й ЄС матиме більше стимулів до таких дій, хоча двері для підписання угоди й далі триматиме відкритими.

Тепер найважливіше – наша реакція. Якщо ми не вийдемо всією громадою на вулиці, це розчистить Януковичу дорогу до силового варіанту утримання влади. Ми вже довели усьому світові, що ми таки громадяни, а не спостерігачі. Тепер, як і в 2004 році, мусимо не дати Януковичу і Путіну задушити країну. І це ми мусимо робити вже, а не чекати виборів 2015 року.

Ненасильницька неспівпраця з режимом повинна стати імперативом громадського спротиву. Мусимо навчитися взаємодіяти у нових умовах, налагодити альтернативну координацію і сформувати новий порядок денний для суспільства.

Янукович свої помилки вже зробив. Не даймо зробити помилок собі.
 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.