Про псевдонауковців і профілактику країни

22 грудня 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1520 переглядів

Про псевдонауковців і профілактику країни

У кожного своя битва. Від свого заснування «Критика» билася за подолання совєтського спадку в українській культурі та науці. Ми залишалися незалежними від українських олігархів і політиків та послідовно гостро критикували всі ті совкові явища, що домінували в українській політиці - і Кучму, і Ющенка, і Януковича, і Тимошенко, Порошенка та багатьох інших. Ми безбоязно писали про ОУН-УПА, Бандеру, Волинську трагедію/різанину, антиєврейські погроми, комуністичний режим, Голодомор, Голокост та інші болючі сторінки нашої історії. Обговорювали та пропонували конкретні зміни до законів про «декомунізацію». Ми друкували есеї, поезію та прозу найкращих українців минулого і сьогодення, часто даючи їм дорогу в професійне життя чи до визнання на Заході. Ми єдині не злякалися видати збірку ЛҐБТ-літератури українською мовою - за що на нас напали, а Я-Галерею, де була презентація, спалили. Ми послідовно друкуємо кращі монографії світових науковців про Україну, її історію, культуру, літературу. Ми тісно спілкуємося з нашими колегами на Заході та в Польщі, Росії і Білорусі. Ми навіть використовуємо адаптований до сучасних вимог харківський правопис (ніжно названий нашими авторами «дивничівкою» - за прізвищем випускового редактора, Вадима Дивнича, котрий той правопис впроваджував), таким чином відкинувши правопис, штучно нав'язаний українцям совєтським режимом. Бо інструмент мови, якою ми обговорюємо українські питання - визначальний, до неї треба бути чутливим. Ми ставимо інші стандарти.

Один із наших фронтів - освіта й наука в Україні, зокрема гуманітарна. В обговоренні її проблем ми завжди залишалися такими ж безкомпромісними і найперше вимагали якости. Завдяки цьому ми маємо сьогодні ціле покоління молодих, талановитих науковців, котрі склали ядро нашої спільноти. Саме за це на нас також нападають ті, хто не дотягують навіть до мінімальних наукових стандартів, проте надалі хочуть претендувати на посади, вплив, контроль над фінансовими ресурсами, право визначати хід українського наукового та культурного життя.

Одним із таких є Петро Іванишин, натхненник наклепницьких і образливих випадів проти професора Гарвардського університету Григорія Грабовича. Докторську дисертацію Іванишина, котра послуговується очевидними псевдо- і антинауковими методами, було розгромлено у «Критиці» низкою провідних і визнаних українських та закордонних науковців. Це, однак, не повпливало на надання йому докторського ступеню ВАКом і тепер він далі продовжує свою діяльність.

Дехто каже, що не варто залучати «важкої артилерії» для критики таких явищ - мовляв, варто їх просто іґнорувати та й усе. До певної міри вони праві - бо така праця вимагає багато енергії, адже матеріял, з яким працюємо, викликає відразу. Але це потрібна робота, бо ці явища не зникають - ці псевдонауковці плодять нові покоління псевдонауковців, які займають посади, приймають рішення, «реформують» українські науку та освіту, себто, закладають такі підмурки української держави, на яких можна буде збудувати країну лише певної конструкції. Як правило, це сумний проєкт України: самоізольованої, самозакоханої, антизахідницької, ксенофобної і гомофобної, виключно селянської, патріярхальної та виключно етнічно української країни. Чи може така країна бути успішною у сьогоднішньому світі? Чи може така країна вдало захищатися від атак зовнішніх ворогів/сусідів? Чи має що запропонувати світові така країна? Чи вона приваблива для тих, до кого вона апелює про підтримку та захист? Чи вільний її громадянин у своєму мисленні, віросповіданні, сексуальності, статі та віці? Питання риторичні.

Профілактика, внутрішня гігієна суспільства - надзвичайно важливі речі. Це не попса, не скандали, не сенсації, які - мов та солодка вата на атракціонах заїжджого парку розваг - швидко розкуповуються і споживаються масами. На «здоровій» їжі для суспільства складно заробити великі статки, мати велику популярність, політичний вплив, а в Україні - взагалі неможливо. І проте вона - життєво необхідна, якщо ми як суспільство хочемо вижити у глобальному світі, що ставить виклики перед усім людством, вимагаючи більше розуміння, більше раціональної дискусії, більше толерантности до Інших, що невпинно проникають у наше досі закапсульоване життя.

На щастя, «рукописи» таки не горять, особливо, коли вони - електронні. Ми раді сьогодні запропонувати у відкритому доступі квітневе число «Критики» за 2007 рік, в якому обговорюється докторська дисертація тоді ще молодого Петра Іванишина. Варто нагадати, що натхненником «наукових» винаходів науковця є теперішній міністр освіти і науки, Сергій Квіт. Виходячи з такого свого «наукового» досвіду він, очевидно, має фахову компетенцію найкраще вирішити, хто з українських та західних науковців «не досягнув рівня», необхідного для «консолідації нації» - бо це ж головне завдання науки, чи не так?

Бажаю гарного читання.

Для вільного доступу до цього вельми цікавого числа натисніть на кнопку «Зазирнути всередину». Або придбайте собі ПДФ-файл за символічну ціну в 1 грн.

Бажаєте нас якось дієво підтримати? Передплатіть часопис, складідь пожертву, або придбайте бодай одне число. Голосувати за якість і за своє майбутнє слід гаманцем, бо незабаром такі як Іванишин вирішуватимуть долю ваших дітей (їх освіту).

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.