Про нібито «економічну ціну» європейського вибору

25 листопада 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1686 переглядів

Про нібито «економічну ціну» європейського вибору

Чим намагаються наразі звабити Україну? Тенденційне, виконане з порушенням базових правил і у нереальних припущеннях дослідження на замовлення ЄвразБанку, яке остаточно зганьбило академіка Геєця, дає +6% додаткового зростання ВВП до 2030 р., порівняно з європейським вибором. Утім, погрішність розрахунків зростання на такий період значно перевищує результат. Насправді, усі інші оцінки - того ж порядку. Ґлазьєв говорить про 10-11 млрд. долл. щорічно? Не знаю, звідки він їх узяв, але це - ті ж самі 6%. Дешевий газ? Знижка, нехай і у 200 долл. на тисячу кубів дає (при закупівлі у 27 мільйонів) - 5.4 мільярди (вочевидь, входять до ґлазьєвських).

Звичайно, усі ці суми є дуже великими - для пересічного громадянина нереальними, а для тих, хто мріє собі від них щось відкусити - дуже привабливими. Але на сьогодні ВВП України - 170 млрд., а 6% це - рівень зростання за один, навіть не найвдаліший, рік! Навіть якщо брати темпи, притаманні розвиненим країнам (близько 3% річних) - то два роки! Водночас, за останні два роки економіка України не росте, а навіть падає, тобто ми вже втратили більше. І це - прямий результат знищення прав власності, підвищення податкового тиску, штучно завищеного (зате «стабільного») валютного курсу, та ставки на «базові галузі», найбільш вразливі до світової кон’юнктури.

Отже, відмова від пропонованих Росією подачок насправді нічого катастрофічного з собою не несе. Торгівельними санкціями Росія завдасть шкоди власній економіці, до того ж ризикує наразитися на відповідь з боку своїх найбільших торговельних партнерів, якими є ... країни ЄС. Тому дуже малоймовірно, що ці погрози буде реалізовано у повному обсязі. Але, навіть якщо так, то роботу мають втратити не стільки робітники, скільки директори та власники (часто це одна й та ж особа), які не спромоглися стратегічно підготувати свої підприємства до роботи у конкурентних умовах, натомість орієнтувалися відповідно до «виробничих зв’язків» радянської епохи. А навіть щодо робітників - їх, звичайно, шкода, але у них буде шанс знайти нову, продуктивну роботу в конкурентоздатних експортерів! Адже Україна виторгувала собі аж надто поблажливі умови, до 10 років «перехідного періоду» з поступовим зниженням бар’єрів на шляху європейських товарів та послуг. Натомість, більшість європейських ринків відкриються наступного дня після підписання Угоди.

Ну, і, зрештою, щодо тих, хто все ж таки може залишитися без роботи - мені їх дуже і дуже шкода! Але це все ж десятки тисяч людей. А чому ж нашому уряду не було шкода двох мільйонів підприємців та найманих працівників малого бізнесу, що залишилися без роботи у 2010-2011 рр. завдяки його свідомій  політиці на знищення цього сектору? До відома: уся промисловість, разом узята, дає роботу трохи більше як 3 млн. людей. Чому ж задля захисту цих робочих місць не вживалося екстраординарних заходів? Відповідь очевидна: бо це не є виборці Партії одного важливого Регіону. А навпаки, здебільшого її противники, бо то люди, які хочуть жити незалежно, не ходити строєм.

І, насамкінець, щодо нібито ціни пристосування до стандартів ЄС. Хоч якими би цифрами нас не лякали, це ж не на часі! Це просто пересмикування! Ніхто не вимагає від наших виробників, аби вони перейшли на ті стандарти - так само, як, наприклад, від турецьких чи марокканських. От якби Україна вже вступала до ЄС, як свого часу наші східноєвропейські сусіди, тоді б можна було вести мову про якісь «компенсації». Наразі ж йдеться просто про можливість експортувати до найбільшого у світі ринку (а після ймовірного створення зони вільної торгівлі між ЄС та США він охоплюватиме половину світового!), яка дасть потужний стимул для добровільного переходу на ті стандарти.

Отже, у противників євроінтеграції насправді немає вагомих економічних аргументів, навіть у короткостроковій перспективі. Хоча, якщо б вони і були, то все одно йшлося б не більше як сочевичну юшку, за яку короткозорі можновладці готові продати майбутнє. А воно однозначно - у Європі (хоча й не конче саме членстві у ЄС), хоча б тому, що тільки там є шанс реалізувати власні конкурентні переваги України.

Звісно, якщо нам вдасться адаптувати деякі з базових європейських цінностей. Але то вже інша розмова, набагато глибша. Утім, від цього сьогоднішнього вибору конче залежить, чи вдасться це робити спокійно та планомірно, чи доведеться діяти у підпіллі.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.