Про мовні зразки й приклад Квебеку

28 січня 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1574 переглядів

Про мовні зразки й приклад Квебеку

Відколи близько п’ятнадцяти років тому я взявся досліджувати мовну політику, весь час шукав закордонних зразків, які можна було б застосувати до України. І тому, що на ці зразки раз-по-раз посилаються політики, журналісти, а тепер ще й фейсбучні «експерти», тож я мушу знати, як на їхні, здебільшого наївні або маніпулятивні арґументи відповідати, тобто чому «там» усе не зовсім так, як вони кажуть і, отже, не так, щоб можна було зробити те саме «тут». І тому, що віднайшовши в якійсь країні близьку до нашої ситуацію, в якій удалося суттєво розширити вжиток раніше марґіналізованої мови, можна було б запропонувати подібний спосіб такого розширення в Україні.

Почавши з найпривабливіших для наслідування (й тому найчастіше згадуваних як приклад для України) заможних західних демократій, я згодом придивлявся й до постколоніальних держав, і до національних проектів столітньої давності, але всюди бачив набагато більше відмінного, ніж подібного. Майже в усіх випадках мови були більш несхожі одна до іншої, ніж у нас, групи мовців чіткіше окреслені й нерідко розмежовані територіально (в нас вони досить розмиті й перемішані), політичні режими або набагато демократичніші, або набагато авторитарніші, ступінь модернізації набагато вищий або нижчий, і так далі. Так і не написавши планованої книжки про всі ці відмінності й незастосовності (але написавши досить докладну статтю, яка знайшла свого читача на academia.edu (від ст. 299), я вже по суті припинив шукати чужі зразки. Проте нинішнє викладання курсу мовної політики для студентів Єйлу змусило перечитати купу старих текстів і трохи нових, давши нагоду подивитися на них моїми сучасними очима, а несподівана активізація суперечки про мовну політику України спонукала поділитися враженнями.

Сьогодні мені здається, що найдоречнішим для нас є приклад Квебеку. Не всієї Канади, на яку я дивився раніше (бо ж країна, як ми, а не окрема провінція) й бачив більше відмінностей, ніж подібностей: це федерація; обидві мови мають міжнародний обіг, а головне, внутрішню леґітимність як однаково питомих і підставових, тому їх зробили офіційними у всій країні, а не лише в реґіонах їхнього переважання; водночас вони дуже нерівні за поширенням і впливом, на відміну від двох наших. Але в самому Квебеку мовна ситуація виглядає подібною до нашої за головною ознакою: носії французької становлять переважну більшість населення, але носії англійської традиційно панували в містах і, отже, в економіці, тому франкофони вивчали й уживали англійську набагато частіше, ніж англофони французьку. Щоправда, там іще є релігійна відмінність між групами, але в останні десятиліття її важливість для групової ідентичності радикально зменшилася, а мови, відповідно, збільшилася. З огляду на нерівність двох мов міґранти воліли вивчати англійську, посилюючи таким чином її панівний статус. Ба більше, перевагу англійської неявно визнавали й носії французької, що переконливо продемонстрували знамениті matched-guise tests, у яких респонденти оцінювали риси мовців за записаними на магнітофон уривками мовлення, не знаючи, що уривки різними мовами читає та сама людина.

Аби змінити цю ситуацію, квебецькі націоналісти протягом останніх сорока років здійснювали рішучу політику підтримки французької мови, не вагаючись обмежувати вживання англійської. Відкинувши пропоноване англофонними лідерами запровадження офіційної двомовності, крім федерального, також на провінційному рівні, вони взялися робити державу (тобто автономну владу провінції) майже одномовною, щоби піднести французьку мову в квебецькому суспільстві принаймні до рівня англійської. А ще вони дозволили державі зайти далеко поза свої звичні в західному світі межі, зазіхнувши на свободу громадянина та приватного сектора. Ухвалена 1977 року Хартія французької мови, з одного боку, обмежила право громадян вибирати мову навчання дітей, змусивши всіх учитися французькою, окрім дітей тих батьків, що самі здобули англомовну освіту, але лише в Канаді – тобто не поширюючи свободу вибору на недавніх міґрантів. З другого боку, хартія зобов’язала бізнесовців забезпечити умови для вживання французької і в спілкуванні працівників із працедавцями, і в обслуговуванні споживачів. Не обмежившися статусом мови, влада провінції взялася розвивати корпус, щоб зробити його придатним для бажаного статусу: було створено спеціальну установу, що розробляла й оновлювала норми французької мови, зокрема пропонувала терміни для вживання в різних ділянках. Інша установа – своєрідна мовна поліція – наглядала за виконанням закону, розглядаючи скарги на його порушення. Нарешті, на всю цю діяльність держава щороку виділяла чималі суми грошей.

Окремі норми хартії та подальших законодавчих актів скасував Верховний суд Канади, але більшість збереглися й почали виконуватися. Кількасот бізнесів вирішили змінити не мовний режим, а місце діяльності, тобто перебратися з Квебеку до сусіднього Онтаріо. Але переважна більшість підкорилася вимозі закону, що, згідно з висновками урядового дослідження, коштувало компаніям усього піввідсотка прибутку. Переважна більшість франкофонів цілком підтримувала нову політику, англофони й носії інших мов були, ясна річ, налаштовані скептичніше, але здебільшого не протестували. За кілька десятиліть мовна ситуація в Квебеку докорінно змінилася: мова більшості стала мовою влади, хоч це й не зарадило її меншинному становищу в Канаді загалом, що стало однією з причин виниклого пізніше руху за незалежність. Але це вже інша історія.

Законопроект, що його минулого тижня подали на розгляд Верховної Ради депутати «Самопомочі» й деяких інших фракцій, пропонує багато заходів, що довели свою дієвість у Квебеку, а згодом у країнах Балтії. Попри численні звинувачення в недемократичності, більшість його норм не суперечать міжнародним нормам і цілком можуть знайти підтримку в європейських структурах, котрі свого часу підтримали подібні норми в законодавстві балтійських країн, а згодом рішуче критикували протилежно спрямований проект Колесніченка й Ківалова (що, на жаль, не завадило йому стати законом). Більшість українських громадян теж не заперечуватимуть: вони хотіли би поширення української мови в суспільстві, але воліють, аби його забезпечила держава, а не вони самі (такий висновок я вже давно зробив на підставі аналізу мовних уявлень різних груп населення). Бізнеси намагатимуться блокувати ухвалення закону, але зрештою почнуть його більш чи менш сумлінно виконувати, як показує, зокрема, історія з квотами на радіо. Чи стане цей закон дієвим у підвищенні суспільної ролі української мови, залежатиме передусім від політичної волі еліт, першим тестом якої стане обговорення й голосування в парламенті. Водночас перед голосуванням слід усунути низку вад, зокрема пов’язаних із намаганням контролювати дотримання правил мови так само суворо, як сам факт її вживання. Про ці вади напишу окремо.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача вуйок петренко.
вуйок петренко 13 лютого 2017 року, 16:25

Саме таке відношення до мовної проблеми в Україні спричинило як зменшення активних користувачів мови, так і до роздраю в суспільстві. Тактика примусу та стигматизації не спрацювала як у Квебеку, так і в Україні. Тому що мовою бізнесу, культури та політики Канади є англійська, і це реальність життя. У процентному відношенні українська навіть у кращому становищі в Україні, ніж французька в Канаді. Один раз питав канадця, як їм та двомовність, так він щиро відповів, що лише на непотрібні таблички та написи потрібно викидати гроші. Регіональний статус де факто. Мова бізнесу і культури - англійська.

До того ж, перед наведенням прикладу Канади, подивіться на сусідів країн. У нас ситуація, коли "захист російськомовних" - це не просто пропаганда, а вбивство кожен день тих же російськомовних у зоні АТО. В дурнуватому законопроекті тільки не вистачає норми про вступ до служби у ВСУ виключно при здачі мовного екзамену на володіння мовою. Тоді б військо поріділо та дало бій як під Крутами.

Не слід стигматизувати російськомовних захисників України. Держава — це не мова, не змішуйте. Держава — це ефективний апарат і цінності. "Не важливо, якого кольору кішка, аби вона ловила мишей." © Ден Сяопін.

Єдина ефективна стратегія просування української — це щоб від володіння нею була вигода у вигляді заробітку та культурного продукту.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.