Про кров і компроміс

23 лютого 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1664 переглядів

Про кров і компроміс

Оскільки можна судити за дописами на Фейсбуці, одним із головних вражень 22 лютого для політично активної частини українських громадян стало розчарування чи навіть обурення виступом Юлії Тимошенко зі сцени Майдану зокрема й поведінкою опозиційних політиків загалом. Знайомі й незнайомі мені люди різними словами писали про невідповідність риторики «реєстрових» лідерів революційним очікуванням майданних мас, про недоречність повернення Тимошенко в активну політику чи принаймні на провідні ролі та про важливість дальших зусиль протестного загалу задля забезпечення докорінної зміни політичної системи. Лейтмотивами дописів були твердження про те, що політики відстали в своєму розвитку від мас, що герої Майдану полягли не за те, щоб Януковича замінила Тимошенко, і що «це» (досягнутий на сьогодні стан) ще не перемога.

 

Поділяючи ці твердження (й тому активно поширюючи дописи, де їх висловлено), я водночас дуже не хотів би, аби розчарування неадекватністю поведінки політиків затьмарило важливість уже досягнутого. Найголовніше й найочевидніше: в Києві вже не ллється кров (хоча ще немає певності, що вона не проллється в Харкові, Донецьку чи десь іще, а після цього не пошириться Україною). Ті, хто лає політиків, наголошують, що за цей здобуток заплачено вже пролитою кров’ю, забуваючи, що саме собою кровопролиття не веде до миру, тим паче, що військової переваги в повсталих не було, тому оскаженілий «Беркут» разом із дислокованими на дахах снайперами могли ще довго сіяти смерть. Між кривавим ранком 20 лютого та тріумфальними голосуваннями в Раді два дні потому стояв політичний компроміс, що не може мати такої моральної ваги в очах більшості українців, як героїчна оборона Майдану, але важливість якого для переходу від війни до миру не можна недооцінювати. Трохи спрощуючи, причинно-наслідкову послідовність можна окреслити так: масове кровопролиття спонукало Захід нарешті перейти від слів до діла, тобто санкцій та конкретної ініціативи посередництва (при цьому санкції були важливим чинником, який змусив Януковича це посередництво прийняти); далі тиск Заходу й відмова Путіна надати рішучу підтримку змушували Януковича поступатися, тиск Майдану змушував опозиційну трійку вимагати більших поступок, а посередники переконали обидві сторони прийняти певний компромісний варіант; досягнення компромісу та оголошення Януковича про згоду на дострокові вибори послало давно очікуваний сиґнал його слабкості й керівникам силових структур, і депутатам Партії реґіонів; результативне голосування за постанову Ради про припинення насильства, відмова силовиків від дальших дій на «наведення порядку» та виведення «Беркуту» й ВВ з урядового кварталу вможливили масову явку депутатів наступного ранку й низку успішних голосувань за зміну Конституції, усунення Януковича та призначення тимчасових керівників ключових для перемоги революції відомств. Хоч якими запізнілими й недостатніми можуть здатися ті чи ті описані дії, без кожної з них було б набагато важче перейти до наступних. Тому твердження деяких майданних промовців чи фейсбучних дописувачів, що люди не за те боролися й умирали, щоб опозиційні політики та європейські посередники домовлялися з кривавим тираном про щось, крім умов його негайної відставки, є розпачливою наївністю в кращому разі та цинічною демагогією в гіршому. Без цих домовленостей кривавий тиран, імовірно, далі лив би кров.

 

Інша річ, що тепер, коли кровопролиття зупинено (точніше, коли спробу Януковичевих недобитків спровокувати його на сході чи в Криму буде відвернено), майданний загал має докласти всіх зусиль, щоб не дати політикам зупинитися на зміні владних осіб, не перейшовши до зміни системи. Саме тепер, коли не ллється кров, можна й треба засвистувати узурпаторські претензії Тимошенко стати ґарантом виконання вимог Майдану, домагатися якнайшвидшого звільнення всіх інших політв’язнів, викривати спроби кулуарно домовитися про розподіл урядових посад і наполягати на дострокових виборах парламенту невдовзі після президентських. А також дбати про багато інших речей, котрі мають зробити Україну такою, якої, нам здається, хотіла Небесна Сотня. Звичайно, нам не вдасться досягти всього бажаного – зокрема тому, що кожен із нас не конче бажатиме достоту того самого, як інші. Доведеться йти на компроміси задля збереження територіальної цілісності, відвернення фінансового колапсу та запобігання правовому свавіллю, навіть якщо воно видаватиметься найкращим шляхом до відновлення справедливості. Проте спільними зусиллями можна досягти дуже багато, щоб Україна стала іншою, а отже, кров не виявилася пролитою марно. Передумови для успіху цих зусиль маємо закласти ще в той час (не можу сказати, будуть це тижні чи місяці), поки Майдан стоятиме: намаганням політиків якнайшвидше відіслати нас додому й дати їм скористатися спільною перемогою на свій розсуд треба опиратися таки безкомпромісно. Але головне: вже й після припинення майданного етапу боротьби не забути про потребу постійних зусиль на досягнення змін, які внеможливлять дії політиків без огляду на суспільство, а отже, забезпечать гідне вшанування пам’яті полеглих героїв.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.