Про казус Дроздов-Романенко, звинувачення в дискримінації та професійну придатність

27 липня 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
663 переглядів

Про казус Дроздов-Романенко, звинувачення в дискримінації та професійну придатність

Конфлікт у прямому етері каналу ZIK, де ведучий Остап Дроздов вигнав зі студії одного з запрошених до дискусії гостей, блоґера Юрія Романенка, коли той відмовився говорити українською, знову загострив суперечку між прибічниками розширення вжитку державної мови та захисниками права російськомовних громадян говорити як їм зручно. Моя «перехилена» в україномовний бік Фейсбук-стрічка показала велику підтримку Дроздова, який чи не першим із медійників зважився кинути виклик нахабному російськомовцеві, котрий говорити українською може, але не хоче. Зате на Романенковій сторінці його френди обурювалися негідною поведінкою Дроздова й закликали Романенка подати до суду за дискримінацію за мовною ознакою. Водночас багато учасників ФБ-дискусії звернули увагу на непривабливі сторінки минулого обох персонажів (особливо Дроздова), які, мовляв, не дають підстав вірити у щирість їхніх нинішніх слів. Втім, мене цікавлять саме слова як вияв протилежних і досить популярних у сьогоднішній Україні позицій щодо мовного питання. Позицій, які я вважаю неадекватними й непродуктивними незалежно від того, хто їх виголошує.

Романенко в двох текстах на своєму сайті «Хвиля» повторив звичні мантри захисників права всюди говорити як заманеться: про те, що Путін нападав не тільки на ті країни, де говорили російською; що серед україномовців теж не бракує корупціонерів та інших негідників; що треба розбудовувати державу, а не відволікатися на мовні дискусії. Як наче це заперечує потребу сприяти поширенню марґіналізованої національної мови та важливість її вживання на телебаченні як одній із найпопулярніших мовленнєвих практик. За два дні Романенко пішов далі й звинуватив Дроздова в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі та наближенні громадянської війни за допомогою актуалізації мовної проблеми й протиставлення російськомовних громадян україномовним. Власної вини в провокуванні конфлікту Романенко не визнає: треба розуміти, його та інших російськомовців переслідують не за щось, що вони роблять, а просто за те, ким вони народилися.

Натомість Дроздов звинувачує не так Романенка особисто, як у його особі всіх російськомовців, і таки за те, що вони, на його думку, роблять, точніше, чого не роблять. Він атакує їх не за набуту в дитинстві мову, а за небажання позбутися комфорту її повсюдного вживання, яке, мовляв, прирікає україномовців на дискомфорт і дискримінацію. Але тут-таки підважує моральну основу своєї критики, зазначаючи мимохідь, що й сам би не хотів нічого міняти, якби був у такому привілейованому становищі. А головне, Дроздов неусвідомлено заперечує свій наголос на діях, а не сутності, закликаючи російськомовців переходити на українську мову – замість вимагати від них лише вживати її в певних передбачених законом або професійними вимогами ситуаціях. Тобто замість закликати їх до бажаних для припинення марґіналізації української мови дій, він наївно сподівається, що вони відмовляться від своєї російськомовної сутності (бо для тих, хто вперто не переходить на українську, навіть добре знаючи її, це таки частина їхньої сутності). Вимагає, аби вони зробили те, чого він, як і інші переконані україномовці, не бажає робити сам. На громадянську війну це, звісно, не тягне, але й на моральний імператив теж.

Ні двоє головних персонажів нового мовного конфлікту, ні численні коментатори, дописи яких трапилися мені на очі, не згадали одного важливого аспекту  ситуації, в якій цей конфлікт виник: що йшлося про участь у телевізійній програмі кількох запрошених гостей, до яких ведучий та керівництво каналу ставило певні вимоги, пов'язані з певним фаховим рівнем, репутацією та комунікативним навичками, однією з яких цілком могло – і, на моє переконання, мало – бути знання та вживання встановленої каналом мови програми. Чомусь нікого не дивує, що до участі в телевізійних дискусіях запрошують не всіх підряд, а тих, кого глядачі знають або хто щось доречне до теми знає сам і вміє про це цікаво говорити, і то не скільки й коли хоче, а коли й скільки попросить ведучий. А що це також означає говорити заведеною в цій програмі мовою, дискутантам якось не спадає на думку, а якщо й спадає, то тільки в найпримітивнішому варіанті поширюваного на інтернет-форумах постера: вимагаю, щоб усе телебачення було українською мовою (а якщо глядачі воліють також російської чи кримсткотатарської, то це, треба розуміти, їхні проблеми). Тобто знову виходить не заклик до дій, а зазіхання на сутність.

На мою думку, прибічники поширення української мови повинні чітко заявляти, що йдеться про забезпечення її належного вживання в певних практиках, а не про зазіхання на мовну ідентичність чи повсякденні звички носіїв інших мов. Що вживання не можна забезпечити, не ставлячи вимог, які є частиною професійної кваліфікації, а не дискримінацією за мовною ознакою: тобто на цю працю (навіть таку тимчасову, як учасник дискусії на телебаченні) може претендувати будь-хто, незалежно від кольору шкіри, сексуальної орієнтації та повсякденної мови, але за умови здатності й готовності вживати встановлену законом чи корпоративними правилами мови (звісно, в таких ситуаціях, як дискусія на телебаченні, важить також репутація, тобто "дискримінувати" знаних расистів, ненависників української мови чи поборників миру з Путіним цілком прийнятно). І, головне, чітко наполягати на дотриманні встановлених вимог, тобто справді не дозволяти нікому говорити російською без перекладу – замість верзти заяложені дурниці про російську як мову міжнаціонального спілкування, як це зробив Дроздов відразу після вигнання Романенка, пояснюючи, чому, на відміну від того, учасникові-чужинцеві говорити російською можна, а потім у тексті додавши перелік заслужених українців, для яких він теж готовий і далі робити виняток.

А Романенко - якщо сутність не дозволяє йому продаватися україномовним дискримінаторам - хай дискутує в програмах російською мовою, які мають зберегтися на телебаченні в межах, дозволених 75-відсотковою квотою української. Він може навіть зробити політичну кар'єру захисника російськомовного населення, тим паче що на тому полі зараз майже порожньо. От тільки ця кар'єра має бути несумісною з кар'єрою дискутанта в україномовних програмах.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.