Про імітацію европейськости

15 листопада 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1305 переглядів

Про імітацію европейськости

Блог Оксани Форостини «Про те, як корисно прикидатися європейцями» нагадав мені не лише про прекрасну англомовну ідіому "fake it until you make it," (я би переклала її «прикидайся, що вмієш, поки справді не навчишся»), але й про один випадок, який потягнув за собою цікаві, здається мені, висновки та спостереження.

Цьогоріч на Форумі видавців у Львові, вихопивши вільну хвилинку, ми з чоловіком бігли пообідати до улюбленого «Cafe 1». Бігли, обговорюючи почуте й побачене, наповнені ситістю інтелектуальною та бадьорою жадібністю голоду фізичного. Втім, на площі Ринок несподівана зустріч висмикнула нас із приємних переживань: назустріч вигулькнула колона похмурих протестувальників проти євроінтеграції. Протестувальники співали тужливих церковних гімнів та несли транспаранти, достойні пера Йонеско. Наприклад: «Діти України проти гомосексуалізму та ювенальної юстиції». Дітей молодше п’ятдесяти в колоні, здається, не було.

Це було смішно і сумно, ми посміялися і посумували та й пішли собі далі до місця призначення. Але так химерно було відійти на сотню кроків від противників європейських цінностей та опинитися на еклектично оформленій терасі з усіма цими різномастими антикварними столиками і стільцями, з взуттям, перетвореним у квіткові вазонки, з меню, наповненим звучними заморськими назвами. З усім цим європейським антуражем. Не дивно, що ми заговорили про львівську імітацію європейськості та про те, що відбувається вона переважно на рівні естетики.

Мені згадалася водночас шкільна поїздка до Києва, на сесію Малої академії наук. Дівчата дніпропетровської делегації були в макіяжах та підборах, коротких спідницях та жіночних блузах — ходячий стереотип легкодоступної української нареченої. Львів’янки натомість носили кеди та джинси, стильні шарфи та розкішні в своїй затишній безформності светри. Європейські дівчата, що й казати.

Так і львівські кав’ярні «вдягнені» на європейський манер. Зумисність цього не підлягає сумніву; дизайнер Влодко Костирко (певно, найпродуктивніший творець львівського ресторанного міфу) так прямо й каже в одному з інтерв’ю: «Мій підхід полягає в тому, аби зробити так, щоб не було соромно за зроблене в контексті західному. Я просто уявляю собі, як би це виглядало в Кракові, Празі, Будапешті…» Але в цьому просторі європейської естетики, на аромат якої злітаються ті українські туристи, які не можуть дозволити собі Краків-Прагу-Будапешт, продовжують існувати не надто європейські люди. Люди з низьким рівнем громадянської свідомості. З низькою толерантністю до інакшості. З вірою в «особливий шлях». Люди, які скорше підуть на сповідь, ніж до психоаналітика.

Брехня. Брехня і омана. Форма, наповнена невідповідним змістом. Втім, як любила казати моя мама мені маленькій, незнайомій ще з класиками марксизму-ленінізму: форма визначає зміст. І перекладала зрозумілішою мовою: якщо людині довго казати, що вона свиня, одного дня вона зарохкає.
Який меседж вкладений у стильні дизайни львівських ресторацій? Про що повідомляють усі ці антикварні меблі та речі, газетні вирізки, фото й портрети, квіти в чобітках? Історичний кітч. Іронія. Умовність кордонів. Ми самі вирішуємо, чим є чобіт: взуттям чи вазонком. Ми можемо сміятися з минулого і захоплюватися ним водночас. Можемо бути несерйозними. Ці дизайни несуть в собі ту амбівалентність, ту суперечливість, брак імунітету до якої, як на мене, найбільше відділяє українців від європейського світогляду. Несуть ту готовність експериментувати зі звичними нормами та стереотипами, з якої виростають потім і прийняття Іншого, і розуміння концепції прав людини…

Можливо, звісно, що вся ця естетика залишається туристичною мішурою, ковзає по українських душах, нічого не змінюючи в світогляді. Але я, залюблена у психоаналіз, не вірю в те, що середовище може не впливати на позасвідоме. Можливо, через роки і роки сидіння у легендарних львівських кнайпах українці стануть пластичнішими, креативнішими, розкутішими в своїх уявленнях про правильне і неправильне. Принаймні така думка приваблює мене своєю грайливістю.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.