Про ґлорифікацію Бандери

4 січня 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
3935 переглядів

Про ґлорифікацію Бандери

Читаю ранню книжку Тимоті Снайдера "Перетворення націй" (у чудовому українському перекладі - дякую, "Дух і літера"). Так сталося, що розповіді про причини й перебіг волинської різанини я дістався якраз до дня народження Бандери. Тому читання Снайдера переривав переглядом Фейсбуку, де вже не тільки радикальні націоналісти, а й цілком мейнстримові патріоти вітали іменинника й увесь український народ, пригадуючи з цієї нагоди видатні слова та справи Бандери й бандерівців (до яких багато дописувачів гордо залічують і себе). А ще розповідали, як славно вони пройшлися зі смолоскипами, зокрема й на раніше не охопленому першосічневими маршами Донбасі.

Смолоскипна хода у Києві, 1 січня 2016 року. Джерело: depo.ua

Пригадували, звичайно, передусім боротьбу з москалями, а не знищення поляків та євреїв. Оскільки перша знову вийшла на передній план національного існування, то про друге багатьом стає ще легше й доцільніше просто забути (навіть якщо знали, а більшість же не знає і через відмову меншості згадувати так і не дізнається). Тим паче не згадують у ці чи будь-які інші дні про вбивства українців, що спрівпрацювали з польською владою в 1930-ті, та про менш кривававу, але також безжальну боротьбу проти політичних супротивників (теж українців і теж ворогів СРСР!) у таборах ДіПі наприкінці 1940-х. Так бандерівці стають безгрішними, а Бандера по суті заступає в національному іконостасі Шевченка, достоту як у першій версії оздоблення входу до київської мерії під час Майдану. Наше всьо.

Розуміючи причини ґлорифікації Бандери та бандерівців (про які я писав іще шість років тому з нагоди Ющенкового указу), я ніби мав би радіти, що совєтська й нинішня російська пропаґанда виявляється безсилою перед потребою українців мати собі успішні взірці боротьби з російським імперіалізмом, до того ж не за літописних часів, а в недавньому минулому.  Мав би тішитися, що останні два роки потвердили хибність тверджень моїх західних і тутешніх опонентів (як-от Андреаса Умланда), буцімто героїзація українського націоналізму неминуче розколюватиме країну, бо східняки ніколи не приймуть Бандеру. Коли влада перестала лякати їх бандерівцями з Галичини, а війна показала реальну загрозу від "братів" із-за поребрика, приймають, хоч і далеко не всі. І прийматимуть дедалі більше.

Але якщо ми дозволимо собі й своїм нащадкам забути, що бандерівці не лише героїчно боролися з совєтською та нацистською військовими потугами, а й знищували беззбройних людей, оголошуваних ворогами, то чи дуже ми відрізнятимемося від сучасних російських апологетів Сталіна, які пам"ятають його перемогу над Гітлером, але забувають убивства мільйонів своїх громадян? І чи не дозволимо сьогоднішнім факелоносцям завтра нападати на тих, кого вони оголосять ворогами України й агентами Москви чи Ґейропи? Я добре знаю, що сьогодні відбувається радше навпаки: аваковські "орли" нападають на націоналістів, за фальшими звинуваченнями кидаючи їх до в"язниці. Але не забув і про напади глашатаїв бандерівського порядку на своїх опонентів до Майдану та на Майдані.

Прикро, що в бездумному уславленні Бандери беруть участь не тільки малоосвічені дописувачі, а й начебто цілком ерудовані "лідери думок". Власне, більшість із популярних авторів Фейсбуку ніяк не відгукнулися на річницю та присвячену їй ходу, але ті, що відгукнулися, здебільшого згадували слова самого Бандери, ніж когось, хто намагається безсторонньо оцінити його дії в тодішньому контексті. Наприклад, Снайдера, котрий, на відміну від багатьох упереджених таврувальників українського націоналізму, наголошує, що готовність його прибічників убивати євреїв, а згодом поляків, була безпосереднім наслідком порядку, який установили на українських землях нацисти, але чітко стверджує, що рішення про масове вбивство мирного польського населення Волині "приймали саме керівники ОУН(Б) і ніхто, крім них".

Я розумію, що в день народження зазвичай говорять не все, а тільки приємне. Але це живим, та й то лише тим, у кому приємного бачиш більше, ніж ганебного. А для давно померлих саме річниця є найкращою нагодою згадати й добрі справи, й погані, щоб оцінити, який спадок нести далі, а від якого відмовитися. Інакше виходить ідолопоклонництво з факелами.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (4)

Зображення користувача Андреас Умланд.
Андреас Умланд 8 січня 2016 року, 15:51

As Volodymyr mentiones me here by name as a mistaken prophet of December 2013: Certainly, the Bandera cult did not prevent the victory of the Euromaidan, and, as such, did not split the country. It was not a sufficient condition for the secession of Crimea or pseudo-civil war in the Donbass. Yet, the too prominent role of Banderite themes and symbols, during the Euromadian and after, hindered Western empathy for the Ukrainian insurrection, and eased Russian mingling in Ukraine's russophone regions. If you watch the various 2014 videos from Eastern and Southern Ukraine, "banderovtsy" is one of the most widely used terms of the pro-Russian crowds. Certainly, much of this fear and anger concerning the OUN and its today followers was manipulated, orchestrated or even artificial. Yet the idea that Bandera & Co. are not national heroes, but national traitors of Ukraine did, does and, presumably, will resonate with millions of russophone Ukrainians.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
Зображення користувача Василь Петрик.
Василь Петрик 9 січня 2016 року, 00:19

Випадково, натрапивши на цю публікацію, хочу зауважити (хоча й не належу до кола істориків), що і автор, шановний Андреас Умланд повинні зрозуміти суттєву різниці між реальним Степаном Бандерою, оунівцями 30-х років, бандерівцями 40-х і т.зв. "бандерівцями" сучасної України. Зростаючи, українська нація пробує шукати символи стосовно тих геополітичних і внутрішніх викликів, що є реальними тут і сьогодні. Так звана "глорифікація" Бандери у Львові зараз виглядає як одна з багатьох мистецьких акцій Різдва у Львові (до яких часто навіть долучаються боввани владних очільників), але в Краматорську чи Слов'янську це набуває зовсім іншого змісту - це виклик Москві і подолання страху перед "русскім міром". Хочу нагадати, що в часи розпаду СССР саме злісне означення "бандерівець" було для нас, тоді школярів і студентів, стержнем самоствердження і свідченням страху перед нами прибічників помираючої імперії. те саме відбувається зараз і на сході України.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
Зображення користувача Roman Khimich.
Roman Khimich 8 лютого 2016 року, 02:49

Вельми популярні останнім часом розмови, що швидке розповсюдження культу Бандери є лише проявом ідеологічних та історичних пошуків українською нацією свого обличчя та характеру, відповіддю на геополітичні та внутренні виклики останніх двох років мають щонайменше один серьозний дефект.

Нестор Махно та очолена ним Революційна Повстанська Армія України написали надзвичайно яскраві сторінки в історії українського народу. Махно був, щонайменше, видатним організатором особливого, народного війська, талановитим полководцем, дії якого стали одним з вирішальних чинників Громадянської війни.

Махно та РПАУ послідовно втілювали в життя ще один державницький проект українського народу. На відміну від тоталітарної етноцентричної держави, яку мрів побудувати Бандера, махновці намагалися створити мережеву децентралізовану державу як обєднання місцевих громад. Це справді інноваційна модель, в якій втілені характерні риси українців Наддніпрянщини. На жаль, цей проект не було втілено.

Можна довго обговорювати постать Махна, його чесноти і набутки. За будь-яких обставин це був діяч, вартий поваги та доброї памяті. А тепер питання руба - чому сучасна українська історіографія, легіони про-українських пропагандистів не згадують про нього? Махно, фактично, знов, як в радянські часи, знаходитсья десь на периферії, ледве не табуйований.

Фактично, культ Бандери супроводжується послідовним витісненням з суспільної памяті постаті Махна. І це аж ніяк не випадково. Як невипадковим є замовчування діяльності ОУН(м), Бульби-Боровця та інших учасників націоналістичного руху середини минулого сторіччя.

Культ Бандери є результатом цілеспрямованних зусиль. І спрямовані ці зусилля на просування саме ідеології, що нею керувалося ОУН(б) та його очільники. Має місце саме глорифікація Бандери, в тому числі шляхом замовчування всього, що не вдається втиснути в міф про Провідника, що ледве-ледве на подарував Україні волю та самостійність.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Roman Khimich.
Roman Khimich 8 лютого 2016 року, 03:03

"В українському степу сходяться дві кавалерійські лави по кілька тисяч вершників з кожного боку. Рухаються густо — стремена до стремен в кілька рядів. Зближуючись, мчать назустріч шаленим галопом, виставляючи вперед списи і піднявши шаблі, бо стріляти на скаку з карабіна — річ безглузда. Раптово махновська кіннота розділяється надвоє і півколами зміщується на фланги, а посередині приємно здивований противник помічає 700 тачанок Каретникова, які, розвернувшись на шаленій швидкості, завмирають, як вкопані. З середньої тачанки повільно піднімається сам командир, обводить поглядом своїх повстанців і над степом лунає звична команда «Хлопці! Ррроби грррязь!». 700 кулеметів «Максим» за хвилину видають 42 тисячі куль і невдовзі ворожа кавалерія, яка вже не може зупинитись, перетворюється на криваве місиво. Задніх потім добиває повстанська кіннота, яка завбачливо обійшла ворога з флангів.

З ворожою піхотою чинили інакше. Примусово зігнані в білу чи червону армію солдати не горіли бажанням воювати, а ще більше — помирати. Тому вони, будучи зненацька захопленими повстанцями, кидали зброю і видавали своїх командирів та комісарів. Останніх повстанці безжально рубали, зброю відбирали, а решту полонених відпускали на всі чотири сторони. Проте більшовицькі загороджувальні частини ловили цих солдатів, озброювали їх і знову кидали в бій проти махновців[Джерело?].

Махно лютував: «Ну не рубати ж їх всіх під корінь!?»

Врешті решт вихід було знайдено, полонених не тільки роззброювали а й роздягали наголо. А оскільки у більшовиків запасів обмундирування не було, то тисячі голих червоноармійців місяцями сиділи по українських селах, чекаючи, поки привезуть уніформу."

Але найяскравіші сторінки національно-визвольних змагань українського народу це, все рівно і БЕЗ ВАРІАНТІВ, бій під Крутами та націоналістична герілья на Західній Україні.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.