Майдан як симптом: травма, рана і крипта

16 квітня 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
3449 переглядів

Майдан як симптом: травма, рана і крипта

Дивне, якесь макабричне враження виникає сьогодні на Майдані, -  жалю і сорому водночас. Якщо охарактеризувати це враження точніше, це буде, мабуть, ефект відкритої рани. Рани, котра не лікується, але загниває. Залишені барикади, зівялі квіти, напівозброєні люди у воєнізованих строях, котрі діловито поспішають кудись, хоча, припускаю, і поспішати немає куди, та просто люди, котрі осіли на Майдані і не хочуть нікуди повертатися. І багато туристів, які фотографуються на фоні барикад, розсипаних квітів, а то  й пригнаного звідкись бронетранспортера,  та киян, котрі якось навіть сором’язливо проходять через Майдан, поспішаючи чи на роботу, чи додому.  І соромно чогось, коли бачиш пляшки і коробки з проханням залишити гроші на цигарки для самооборони – це так нагадує жебраків і церковні паперті,  а ми ж говоримо про героїв Майдану. І погляди людей, які все ще живуть на Майдані, - запитальні і водночас осуджуючі, мовляв, чим ви нам, героям, віддячили сьогодні. І багато продавців сувенірів – вони окуповують Майдан, відтісняючи палатки. Зрештою Майдан став сувеніром давно, а тепер поволі завойовується продавцями магнітів, карток, фотографій із зображенням палаючого Майдану, де, імовірно, навіть кулю на згадку можна купити. В усякому разі, кулі, знайдені під час боїв, точно виставлені тут як сувеніри на загальний огляд (а може і продаж).

Що це все нагадує? Найкраще сказати б  - «кіно». З одного боку, якийсь вестерн із нібито-за заснулим напівпорожнім містечком десь на американському прикордонні,  де сонна атмосфера є лише оболонкою, а суть її –  постійне очікування війни. З другого боку, якийсь фільм science-fiction у жанрі пост-апокаліпсису, де модерний урбанізований простір раптом роздувається флюсом і посередині відкривається, прориваючись, інший світ – такий собі середньовічно-інопланетарний монстр.

Але для мене Майдан найбільше асоціюється з раною. І це вже справжня реальність. Пережиті драматичні місяці надій і страждань, масової ейфорії і смертельних боїв залишили справжню рану на тілі і в душах багатьох людей. Психологи повсюдно говорять про посттравматичний симптоми, люди повсюдно говорять про розчарування. Російська агресія додала до цього симптому ще один - піднесеного патріотизму.  Гримуча суміш настроїв, реальних та фантомних болів, знайдених і поламаних доль – все це творить глибоку травму, яка локалізувалася в самому центрі Києва:  Майдан як відкриту рана, що болить і не гоїться.

Імпровізований меморіял пам'яті загиблих на Євромайдані (22 березня 2014 р.)
Імпровізований меморіял пам'яті загиблих на Євромайдані (світлина: ogo.ua, 22 березня 2014 р.)

 

Про все це варто говорити серйозно. Як перебороти травму і що таке травма – сьогодні це не лише українська тема. Студії травми - одна з актуальних проблем сучасної філософії, культури, психології,  літератури.  Доволі прикметно, що кінець ХХ і початок XXI ст. взагалі позначені зростаючим інтересом та осмисленням травматичної історії. Що таке травма? Хтось скаже, що саме життя є вже травмою для новонародженого, і буде мати рацію. Хтось пригадає, що з погляду раціонально-просвітницького, травма — певна реакція на різкі зміни соціального чи індивідуального характеру. Варто змінити обставини, і ризик травми зникає. Хтось скаже, що з погляду психоаналітичного, травма — постійна і несвідома боязнь, спричинена явними чи неявними чинниками, коли механізми психологічного захисту просто не діють. Згоджуються, однак, усі, що травма мусить бути перебореною, або «пропрацьовано», і не просто раціонально, але емоційно-тілесно й імагінативно, тобто і пам’яттю, і уявою.

У своїй книзі про «Транзитну культуру», яка з'явилася рік тому, я пишу про посттравматичну уяву і пам'ять та аналізую симптоми постколоніальної травми: ресентимент, розрив ґенерацій, феномен «хворого тіла», маску лузера тощо. Те, що сьогодні я бачу на Майдані, не можу не сприймати як ілюстрацію до своїх теоретичних концепцій. Лише я шукала і говорила про симптоми символічні, а сьогодні вони перенеслися на реальність. Реальне знову, вже вкотре, побороло лаканівське Образне.  

Отож, сьогодні травма опановує нами, поглинає нас. Жахливе входить на рівні буденності в наше життя, а Майдан стає конкретним місцем втрати і локусом, де зберігається пам’ять про травму. Звісно, згадується при цьому З. Фройд із його розумінням меланхолії. Сучасні студії травми загалом спираються на фройдівську репресію, повторення, пригадування і пропрацювання травматичної події. Втрата, яка має травматичний ефект, — нагадував патріарх психоаналізу, — стосується якогось об’єкта, що ним може бути історія, батьківщина, нація, а не лише, скажімо, як це традиційно буває,  батько чи коханий(а).

Втрата викликає скорботу і може бути вилікуваною цією скорботою. Ідеться про те, щоб не відтворювати до безкінечності свій зв'язок з втраченим об»єктом, а перервати цей звязок. Це зовсім не означає ганебне забуття чи зраду, ні, але означає готовність жити далі, не забуваючи, і будувати нові проекти, перспективи, плани, щоб реалізувати свої надії, зокрема і пов’язані з втраченим обєктом.

Така велика травматична втрата, природно, пов’язана для нас сьогодні з Небесною Сотнею. Але не тільки. Це також втрачені надії, які щоденно розсіюються. Їх також символізує Майдан, як серце Києва і єдиної великої України.  Символічними втіленнями травми стають і ті люди, які сьогодні лишаються на Майдані і живуть минулим, не бажаючи ставати іншими та інтегруватися у інший пост- майданний світ.

Вшанування героїв Небесної сотні на Майдані (2 березня 2014 р.)
Вшанування героїв Небесної Сотні на Майдані (світлина: zik.ua, 2 березня 2014 р.)

 

Однак коли скорбота не гоїть втрату, а відкрита, як шевченкова розрита могила, рана від утрати болить і гноїться, тобто коли втрата чогось є надмірною і не може бути нічим заміненою, вона локалізується в памяті, мові і тілі меланхолійного суб’єкта. Більше того, втрачений ідеал (об’єкт) стає його частиною і продовжує існувати в ньому як «інший», упливаючи на розщеплене самовідчування, дезоорієнтацію у світі, амбівалентні етичні й культурні цінності. Мертвий живе у живому, утворюючи якусь монструозну іпостась.  Як образно завважував Ж. Дерида, «не прийнятий всередину себе, не прийнятий, не асимільований, як це буває при всіх «нормальних» скорботах, мертвий об’єкт лишається живим померлим, поміщеним у спеціальне місце в Ego. Він має своє місце, точно так, як крипта на цвинтарі, або замок, оточений стінами й іншими речами. Мертвий об’єкт інкорпорований у цій крипті — слово «інкорпорований» означає лише те, що він не може бути перетравленим чи асимільованим повністю, і тому він залишається там, утворюючи якусь кишеню в тілі того, хто страждає». Власне, Майдан сьогодні і перетворюється на таку «крипту», розміщену не на цвинтарі, а в серці Києва. Тут мертві живуть серед живих,  і звідси макабричність сучасного Майдану. 

Травмована свідомість, травмована історія, травмоване тіло є, однак, не лише сховищами нових смислів, а й загрозою для свідомості, історії, тіла. Тоді виникає травматичний невроз, нормальне сприйняття часу розривається, минуле не може бути асимільоване теперішнім часом. Відтак травматичні події повертаються через симптоми, повторюються у снах, жестах, стигмах. Травматичне минуле залишається трансгресивно присутнім у сучасності; мстиве, воно переслідує, заволодіває і домінує над теперішнім замість того, щоб забутися. Сучасне зациклене на минулому, не може звільнитися від нього, хворе травматичним минулим. Потрібні особливі зусилля — особливе «пропрацювання» пам’яті з допомогою рефлексій, щоб відірватися від такого травматичного минулого, щоб визволити сучасність і могти оцінювати минуле етично і критично. Однак особливістю травми є те, що симптоми не просто повертаються з минулого, але переносяться на майбутнє, так що майбутнє стає уже пережитим минулим.

Існують різні способи проговорення і лікування посттравматичної свідомості.   Амплітуда терапевтичних практик пролягає від «посттравматичної пам’яті» до «травматичного кічу».  Пам'ять про Майдан уже відтворена у численних фотографіях, відео, фільмах, - вона закріплена передусім візуально, і я впевнена, що українська культура після Майдану стане іншою. Сьогодні збирається також архів посттравматичної памяті – численні буденні спогади людей, як живих учасників і свідків подій. Об»кти Майдану перетворені на артефакти, і та велика інсталяція, якою був Майдан, сьогодні музеїфікується, стаючи формою пост-пам'яті.

Є ще одна форма посттравматичної терапії - «травматичний кіч». Ним сучасність захищається від надмірності жахливого, що спроможне не лише увійти в життя, але  й зруйнувати його. І травматичні події минулої історії , такі, як Голокост, СНІД, Ground Zero в Нью Йорку, Майдан у Києві закономірно перетворюються на масмедійні спектаклі та предмети масового, і зокрема туристичного, споживання. Це виглядає зловісно, однак, якщо говорити про феномен київського Майдану, то чи не був він від самого початку місцем болю (бою) і спектаклем водночас?! Мабуть, жодна війна чи революція не мала своїх глядачів і туристів, а Майдан їх мав. Зрештою, поява сувенір ірних кіосків і сувенірів на Майдані вже наступного ранку після боїв на Грушевського, наочно демонструє, як швидко творився і твориться майданний кіч. Таким чином кіч сам стає «криптою», перебираючи на себе застиглі меланхолійні емоції і посттравматичні фантомні болі.

Світлина на сайті Радіо Свобода до повідомлення про жалобне віче на Майдані 30 березня 2014 р. (radiosvoboda.org)
Світлина на сайті Радіо Свобода до повідомлення про жалобне віче на Майдані 30 березня 2014 р. (radiosvoboda.org)

 

В Україні, де сакралізація минулого була не лише засобом, але й прокляттям  національної самосвідомості, особливо важливо вийти поза межі пасеїстичних фантомних болів, які у випадку Майдану перетворюються на відкриту і незагоєну рану. Майдан треба перетворити з «крипти» на «сад», з «рани» на «складку(шрам)», щоб можна думати про майбутнє  і бути до нього готовим. Чи готові ми до цього?

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.