Магічна «стабільність»

29 січня 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
9
917 переглядів

Магічна «стабільність»

Величезне значення, яке все ще має  магічне слово «стабільність» не лише для моїх земляків на Сході, але й для людей в інших регіонах України, - не є тим, від чого можна просто відмахнутися. Воно чарувало і продовжує зачаровувати, але лише тих, хто сам бажає бути зачарованим. Воно послідовно протиставляється протестному рухові, який прирівнюється до руйнації і визнається протилежною стороною деякого уявного бінарного протиставлення. Але саме постійне шахраювання зі смислом цього протиставлення і проявляє те, що магічна ритуальна  «стабільність» ані до значення цього слова у побутовій мові, ані до психологічного підтексту його не має стосунку, хоча на цьому і спекулює. Вона є порожньою уявлюваною структурою, своєрідним симулякром, який не є аж таким простим перш за все за своїми функціями. «Стабільність» зачіпає не лише психологічні значення, але й виявляється механізмом запуску певних геополітичних проектів, заснованих на витягуванні віджилих структур, оживленні фантазмів.  «Стабільність» - те кодове слово, яке може дозволити розпізнати, що ми всі разом опинилися в чужому сні. А тому, хто перебуває в чужому сні, доводиться кепсько. Адже сни – це простір химерно небезпечного схрещення свідомого і несвідомого.

Магічне слово «стабільність» упокорює розум та уяву, змушує одних закривати очі на порушення кордону нестерпного в моральности або формує особливі різновиди групової моралі, неспівмірної ні з чим у своєму цинізмі або безмежності конформізму. Воно цементує свідомість, робить її тотально непроникною для сумніву в чинності суворої системи дисципліни і порядку, укріплює ідентичність певного «ми» разом із індивідуальною ідентичністю кожного в цьому «ми-стабільності» і водночас започатковує їх. Але воно й  унеможливлює будь-яку динаміку, ставить під сумнів чи взагалі перекреслює саморозвиток і вибір, котрі не здійснюються без необхідного на те дозволу символічних фігур, які уособлюють ту саму магічну уявлювану «стабільність».

Якщо вдатися до аналогії, то постійні вказівки на неї - деякий майже ритуальний фрагмент, який неуникно мусить або зустрічатися у своєрідній стрічці повідомлень  на екрані свідомости суб’єкта, відданого «стабільності», або у потрібний момент відкриватися в будь-якому повідомленні, продукованому тою самою індивідуальною свідомістю. Він неодмінно включається ледь не до кожного файлу, пронизує досвід. Але яка програма уможливлює те, що у всіх цих «файлах» магічна мантра таки відкривається? І яка операційна система уможливлює взагалі існування таких «файлів»?

Тому варто не просто вказати на те, що необхідні структури найвищої цінности цієї магічної «стабільности» були сформовані у масовій свідомости, але й говорити про втілення риторики «стабільности» шляхом певного ритуалу як необхідного компонента досвіду. Йдеться не про формування певних уявлень, а про те, що магічна «стабільність» та ритуальні звернення до неї стають тою структурою в індивідуальному досвіді, без якої він нібито не може взагалі розгортатися. І в результаті будь-який досвід поза нею виявляється неможливим. Зрештою, суб’єкт взагалі не може уявити своїх рішень, переконань чи життя без ритуальної присутности «стабільности». Водночас, навіть за умов регулярної виплати зарплати на банківську картку, вона наскрізь уявлювана і є симулякром за своєю природою. За магічною мантрою «стабільности», яка мусить постійно поновлюватися, проступають мітки зовсім інших структур, а вона ніяк не може приховати своєї порожнечі. 

Ритуальне звернення до неї «найколоритніше»  виглядає не у людей старшого віку, а в тих, кому зараз 20-40 років.  Можна було б вдатися до простих апеляцій до віку продуктивности або демографічних вікових розрізнень. Але спостерігаючи за цими активними виконавцями ритуальних звернень до «стабільности», часом агресивних та істеричних, не можна не задати собі питання, чому після двадцяти трьох років не-існування Радянського Союзу у доволі фантазматичній формі саме вони продовжують транслювати сни про Радянський Союз? І чому замість критики капіталізму у тих, хто снить «золотим радянським віком» та поєднує його із симулякром «стабільности», постає абсолютна підлеглість новітній державній системі розподілу благ у форматі безсумнівного розподілу їх між новітніми капіталістами, до яких належать і самі розподіляючі  ?   Але саме ці два питання і проявляють симулякрову природу «стабільности», котра може бути сповнена,чим завгодно і слугувати будь-яким новітнім прагненням відновити в межах єдиного панування політичні масштаби одної шостої частини світу.

Із самого початку варто розрізняти декілька шарів, із якими ми стикаємося навіть у прикладах доволі простих спрямувань затятих прихильників ритуальної «стабільности». Долаючи їх, можна від мантр про «стабільність» в окремих «файлах» досвіду дійти до самої «операційної системи», яка все це уможливлює. І хоча ми не побачимо її повністю, але з окремими її складовими таки зіткнемося.

Передусім не можна оминути одне суттєве зауваження щодо тих, хто розподіляє ринки товарів і послуг, і щодо тих, між ким вони розподіляються. Перші хоч і є спадкоємцями номенклатури «золотого  радянського віку» за методами керування ринками та авторитаризмом у розподілі ресурсів і виділенні ринків, проте конвертують свої посади державців-розподільників не у конкретні товари чи послуги спецпризначення (ті, до яких мали доступ компартчиновники Радянського Союзу), а в конкретну власність, яка забезпечує їм купівлю товарів і послуг зі збереженням нібито капіталістичної, а не радянської, логіки. Відбувається і змішування першої і другої груп – ті, хто розподіляє ринки і регулює їх, відрізаючи кому потрібно вагомі шматки, водночас отримує і ексклюзивне право на результати поділу.

Місце зачарованих симулякром «стабільности» у цих координатах може видатися їм і не таким вже й безнадійним. По-перше, найширше коло їх може отримувати певний рівень матеріального забезпечення, визначений тими, хто розподіляє ресурси і контролює ринки, певні рамки, визначені ними ж для розвитку і певні формати такого розвитку.  Збільшення матеріального забезпечення виглядає тут як своєрідний «хабар» за підтримання  панування тих, хто отримав право розподіляти. По-друге, для вужчого кола зачарованих «стабільністю» існує надія на перепустку до своєрідного обслуговуючого персоналу тих, хто розподіляє і володіє благами. Таким чином окрім «хабара» за підтримання ритуальних мантр «стабільности» можна ще й взяти шматок від того, що дозволяєш розподілити і привласнити. По-третє, незначна частина зачарованих «стабільністю» вірить у можливість потрапляння бодай до найнижчої сходинки сформованої вертикалі розподілу або до особливої категорії інтелектуальної челяді. Вочевидь – це мрія доступу до органів державної влади як новітньої номенклатури, котра визнавалася вершиною успіху за радянських часів, і яка і нині визнається вершиною успіху.

За таких координат магічна «стабільність» - необхідний компонент. Але тут вона вже  - мітка спадковости між сучасними бюрократами-власниками благ та радянськими бюрократами-користувачами благами без оформленої власности.  Тому соціальна експлуатація того, хто отримує своєрідний «хабар» за мовчання заради «стабільности» тут виявляється подвійною. Він мав би відчувати тягар експлуатації і з боку великих власників, котрі лише отримали розподілене певним чином, і з боку тих, хто розподіляє і свою функцію державного чиновника конвертує у конкретну власність і конкретні суми. Додайте до цього ще й тиск структур дисципліни і порядку, які забезпечують спокій і стабільність існуючоо розташування сил (і сили). Але ритуальна мантра «стабільности» такого подвійно зачарованого-експлуатованого рятує від думок, котрі могли б похитнути його внутрішню впевненість у неможливості чогось іншого.

Уявлене править світом, воно здатне перетравити найнеймовірніші форми соціальної експлуатації та представити експлуататорів як благодійників, нівелювати більшість моральних понять, перетворити вибір на товар, апелюючи до снів про певний «золотий радянський вік», в яких постає велич простору території. Але іронія  - екраном, на якому демонструються ці форми уявлюваного, є свідомість людей, котрі  в часи реального історичного існування того самого єдиного Радянського простору або були дітьми, або взагалі ще не народилися. Нинішні 20-25-річні зачаровані «стабільністю» виросли на чужих снах про радянські часи, трансльованих їхнім оточенням або різноманітною масовою культурною продукцією у вигляді, наприклад,  телесеріалів, культури пострадянської естради або різноманітних телепрограм. (Останні – окрема тема для аналітики, як і постійне технологічне змішування у них різних цінностей, заземлення на історичних міфах, а часом – і пряме відродження стереотипів, котрі навіть у часи СРСР більшістю населення не сприймалися як цінності, тепер же – такими визнаються). У випадку із 30-40-річними моїми ровесниками, дитинство яких співпало із останніми роками існування СРСР, іде відверта спекуляція та підміна психологічного смислу дитинства радянським дитинством.

Таким чином симулякр стабільности починає оживлятися за допомогою структур, котрі і самі живими не є.  І все це з’явилося  не одномоментно, Таке своєрідне програмне забезпечення для симулякру «стабільности» встановлювалося  протягом як мінімум п’ятнадцяти років, і так само, як більшало мас-медіа-продуктів, котрі мали підтримувати і підживлювати такі структури, зростала і кількість суб’єктів, непорушним ядром ідентичности яких є подібні структури.

Ще одне пояснення могло б чіплятися і за доволі простий аргумент – бажання досягнути певного рівня споживання. Те, що поєднує нашу пострадянську ситуацію, в якій протягом мінімум п’ятнадцяти років поновлюються в різних форматах сни про Радянський Союз або його новітні втілення, із ситуацією загальносвітовою – саме коммодифікація і пріоритет споживацтва.   Цей  момент перезапускає трансльовану радянську свідомість у прихильників «стабільности», бо вона сприймається як єдиний можливий варіант  забезпечення зростання споживання, а корупція є своєрідним ліфтом або механізмом прискорення досягнення «висот» споживання. Загроза «стабільности» розглядається за таких координат  як загроза розширенню можливостей споживання.

І саме на цьому моменті виростають нові сни про оновлений «золотий радянський вік» - про можливість встановлення нового і вдосконаленого «періоду споживання» квазі-радянського формату із додатком можливости володіння рухомим і нерухомим, але за умов чіткого керівництва осіб, наділених правом віддавати рішення універсалістського типу – аж до рішення про форматування світогляду. Зовнішнє забезпечення такої «стабільности» має досягатися шляхом приєднання до новітньої спільноти, котра не лише відсилає до втіленого спогаду про деяку історичну спільність, але й до спільноти, що володіє певними природними ресурсами. Власне останній момент є ще однією вказівкою на те, що транслюється таки свідомість радянсько-індустріальна, яка в свою чергу абсолютно ігнорує екологічні тези про вичерпність природних ресурсів. Своєрідним цементуючим компонентом тут виступає якраз вказівка на індустріальну могутність та природне енергетичне багатство північного сусіди, до яких можна отримати доступ, лише приєднавшися до відродженої спільноти в межах території «кількох братніх республік», нехай і зі збереженням діалектно-сувенірного статусу етнічної приналежности. І «стабільність» тут стає не просто ритуальною мантрою – вона є кодом доступу до нового сну, чужого сну, який не скасовує ані подвійної експлуатації, ані неминучих ризиків сучасного капіталізму. Додаткова іронія полягає в тому, що позірно відсилаючи до снів про «золотий радянський вік», свідомість зачарованих магічною «стабільністю»  регресувала від свідомости класу, народу чи нації до структур неофеодальної свідомости, коли місце номенклатури посядуть намісники.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.