До чого призводять фейсбуки?

23 листопада 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
4010 переглядів

До чого призводять фейсбуки?

В одного американського автора є пасаж про нетерпеливість молодого покоління. На одному з рейсів з Нью-Йорка до Лос-Анджелеса пасажири літака дізнаються, що авіакомпанія надає їм доступ до Інтернету на час перельоту. В якийсь момент Інтернет перестає працювати і попутник оповідача, що сидить поряд, викрикує “чорт забирай!”.

Автор іронізує, що його попутник ще за кілька годин до цього не підозрював про можливість на висоті 11 кілометрів над землею користуватися Інтернетом, однак вже за кілька хвилин сприймає безперебійність Інтернету як самоочевидне.

Нетерпеливість і спрага до нового - ознаки покоління Інтернету. За дев’ять років з часів Помаранчевої революції в Україні виросло покоління молоді, для яких Інтернет став невід’ємним правом, соціальні мережі - щоденним місцем зустрічі з друзями та з новинами. Припускаю, впродовж дев’яти років українці купили в тисячі разів більше лептопів аніж квартир, провели в Скайпі більше часу аніж за читанням газет, виклали в мережу мільйони фотографій, не друкуючи їх у фотостудіях. Інтернет дозволив користувачам мислити поза рамками обмежень.

Однак за ці дев’ять років нічого кардинально нового не сталося з тими, хто свого часу програв Помаранчеву революцію. Янукович і Азаров є персонажами аналогової епохи. В епоху Інтернету їхні кволі обіцянки привнести “покращення” викликають хіба що глузування з боку користувачів. Інтернет дошкуляє владі, однак вона готова миритися з цим допоки зможе контролювати телеканали.

Влада переконує себе, що Інтернет та соціальні медіа - це іноземні технології, привнесені для розпалювання чергових Помаранчевих революцій. Й відповідно уся політика влади щодо Інтернету - спроба відповісти владними “технологіями” - конфіскувати сервери Інтернет-провайдерів, створити маніпуляційні онлайн-ресурси аби поширювати дезінформацію, завести армію ботів - користувачів під видуманими іменами, що провокують та привносять негатив в онлайн-дискусії.

В час, коли майже половина населення користується Інтернетом, влада й досі не хоче бачити Інтернет як багатомільйонний форум людей, які моментально відчувають обман, не ведуться на партійні гасла й порожні обіцянки. В епоху телевізора, розкрадаючи, чиновники продовжують розказувати на камери про турботу щодо обкрадених. В епоху Інтернету докази крадіжок скріншотяться та зберігаються у папку “докази для суду”.

У 2004 році текстові повідомлення та дзвінки були ключовим засобом мобілізації протестувальників та поширення інформації. Сьогодні їх перевершують за оперативністю соціальні медіа.  Дві з половиною години - часова відстань між першими повідомленнями у Фейсбуці “збираємося на Майдані” та мітингом в 1000 людей, що прийшли на Майдан Незалежності пізно ввечері 21 листопада.  Кілька годин були потрібні, аби користувачі розпізнали #євромайдан  як ключовий хештег в Твітері і включилися в інформування щодо протестів. 17-20 повідомлень (твітів) в хвилину публікувалися в Твітері в першу ніч протестів, на другий день ця кількість подвоїлася. Стежачи за Євромайданом в онлайні, наступного дня жителі інших міст організовували свої майдани.

Однією з перших реакцій Інтернет-користувачів на відмову уряду від євроінтеграції було бажання висловитися. Користувачі заходили на офіційну сторінку Азарова у Фейсбуці й емоційно писали там все, що вони думали про прем’єра і його політику. Гострі емоції - позитивні чи негативні, серед яких солідарність чи відчуття несправедливості - це те, що рухає людьми в Інтернеті. На сторінці Азарова модератори й досі видаляють негативні коментарі користувачів, однак видалення в Інтернеті - річ умовна, користувачі встигають перед тим робити скріншоти, що далі “гуляють” Інтернетом.

Сьогодні ми є свідками нового етапу технологічної революції Гутенберга. У  XV-XVIII столітті масовий друк книжок утворив на карті Європи спільноти, які Бенедикт Андерсон назвав “уявленими”, що стали основою творення політичних націй.

Нині інструменти соцмедіа теж дають можливість жителям України відчути себе належними до політичної нації. Користувачі Інтернету вже не просто уявляють один одного, але й бачать один одного в повідомленнях і фото, й стежать за подіями через онлайн-трансляції в режимі реального часу. Як і кілька років тому в країнах Арабської весни, в Україні соцмедіа дозволили користувачам скоординуватися і вийти на вулицю. І це відбулося більш мирно й цивілізовано, як це було в Єгипті чи Лівані. Чи призведе це до ослаблення політичного режиму - питання наступних десяти днів.

 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.