Чи ризикує Україна перетворитися на Грецію?

5 квітня 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
625 переглядів

Чи ризикує Україна перетворитися на Грецію?

Державний патерналізм дорого обійшовся Греції, де державний борг сягає рівня 175% від розміру економіки, а міжнародні кредитори у 2010-2012 р. мусили надати 240 мільярдів євро допомоги.

Україна, котра успадкувала патерналізм від колишньої радянської моделі керування державою, теж стоїть перед ризиком, коли громадяни думають, що про їхні проблеми турбуватиметься насамперед уряд, а не вони самі. І хоча розмір допомоги від Міжнародного валютного фонду в українському випадку значно менший - 17.5 мільярди доларів на чотири роки - світ все одно турбується, щоб Україна не перетворился на Грецію.

Коли Греція почала впроваджувати режим суворої економії, так звану austerity policy, в країні почалися масові акції протесту, і на січневих виборах до влади прийшла ліворадикальна партія "Сиріза".

Лідери "Сирізи" Алексіс Ципрас, нинішній прем'єр-міністр країни, та Яніс Варуфакіс, міністр фінансів, хоча і не цитують відверто Карла Маркса або Володимира Леніна у своїх політичних промовах, але обіцяють відмовитися від режиму економії, щоб знову демонструвати чудеса патерналістської опіки про громадян.

Прем'єр-міністр Греції та лідер "Сирізи" Алексіс Ципрас © qz.com

Німецькі платники податків, чиї кошти активно витрачаються на кредитування Греції, не дуже задоволені тим, що вони повинні платити за бажання цієї країни жити у борг. Особливе незадоволення висловлює також Словакія. На адресу України подібна критика поки що не чується, але її теж можна дочекатися.

Грецькі ліві настрої - це ігри розвиненої демократії, в той час як в Україні вони є ризиком повернення до радянського стилю життя, за якого громадяни працюють на державних підприємствах, отримуючи низькі зарплати та не беручи активної участі в суспільних процесах, чи це вибори, чи якісь культурні ініціативи. Дуже легко уявити, як закордонні інвестори почнуть виводити з України свої активи, якщо лівий ухил почне превалювати в місцевій політиці.

Ліві настрої в українському суспільстві суттєво послабішали після Євромайдану 2013-2014 років, де хоч і був присутній лівий елемент серед протестувальників, але його ідеологія не була ключовим драйвером революції. Щоправда, антиолігархічні настрої, що є елементом лівої ідеології, посилилися з розвитком протистояння між депутатами Блоку Петра Порошенка - Сергієм Лещенком та Мустафою Найємом - та мільярдером Ігорем Коломойським, що обіймав посаду губернатора Дніпропетровської області.

Разом із тим, суттєво послабшала присутність праворадикальних сил в українському політикумі, а тому можна говорити, що противага лівим настроям теж послабшала.

Після того, як "Свобода" та "Правий сектор" не пройшли до парламенту на виборах 2014-го року, праві настрої залишаються актуальними лише як частина ідеології протистояння російській агресії на Донбасі. Марш на честь Степана Бандери у Києві 1 січня був не надто чисельний, зібравши тільки 5 тисяч людей на відміну від мільйонних протестів проти режиму Віктора Януковича. При цьому націоналісти під час смолоскипної ходи, подібно до лівих, кричали "Олігархів на ножі!".

На відміну від грецьких лівих, їхні українські однодумці поки що не змогли сформувати сильну політичну партію, яка би претендувала на місця в парламенті та уряді. В країні, котра більше 70 років прожила за комуністичної влади, бути лівим надзвичайно важко, адже така ідеологічна орієнтація асоціюється насамперед із певною прорадянськістю.

До того ж, які ліві настрої можуть бути в суспільстві, де економіка стрімко скорочується і в уряду не залишаєтсья коштів для редистрибуції їх серед бідних груп населення, в той час як суттєвими залишаються витрати на війну та пов'язані з війною проблеми. Ні в Компартії України, ні в "Опозиційному блокові", цій послабленій версії сповненої лівими настроями "Партії регіонів", немає докторів економіки із західною освітою, як вони є в "Сирізі", чий Варуфакіс отримав докторат з економіки у 1987 р. в Університеті Ессексу. Ні Юрій Бойко, ні Олександр Вілкул, ні Наталія Королевська з "Опозиційного блоку" не мають того рівня розуміння економіки, яке є у Варуфакіса, котрий все ж знаходить спільну мову із кредиторами та Євросоюзом.

 Міністр фінансів Греції Яніс Варуфакіс © gamespot.com

В України та Греції спільне те, що як Греція була темою для розмов серед політиків та представників бізнесу у світі починаючи з 2009 р., коли там почалася боргова криза, так і Україна зараз є темою для цих розмов через війну на Донбасі. Це не надто приємна спільність.

Стратегія міжнародних кредиторів щодо України та Греція теж схожа - допомогти повернутся до економічного зростання, простимулювати розвиток приватного сектору та зменшити патерналізм держави.

Патерналізм виховує пасивність у громадянах. Така пасивність у Греції походить від деяких ключових меседжів її філософії, що пережила апофеоз свого розвитку в античну добу. Платон говорив про споглядання ідей, Аристотель - про пошук першопричин речей, Плотин - знову про споглядання.

Римська антична філософія, з якою грецька філософія перебувала у діалозі, була набагато практичнішою, більше переймаючись політичними моделями державного устрою та юридичними темами. Через посередництво східної християнської традиції, що культивувалася на ґрунті грецької філософії, Україна долучилася до пасивності грецького античного світогляду, мотивуючи радше чекати подарунків долі, аніж за них боротися.

Велика кількість свят в українському офіційному календарі - теж відголосок грецької філософії. "Суспільна роль свят (в античній Греції) полягала в консолідації громадян, для чого вдосконалювалися різноманітні ритуали на честь божеств. - пише Марина Скржинська у книзі "Античні свята в містах Північного Причорномор'я" (2011). - Під час свята створювалася ілюзія рівності членів общини завдяки спільному проведенню процесій, принесенню жертв, участі в танцях і співах, колективних застіллях і активному спілкуванню всіх, хто зібрався на торжество".

"Ілюзія рівності", про яку пише Скржинська - це мантра лівої ідеології, що її нині переживає Греція і яка є ризиком для України. Бажання розподілити надприбутки олігархів серед бідніших частин населення є похідним елементом цієї ідеологеми.

Пізня Греція, що вже перетворилася на Візантію, вбачала в імператорі радше священну особу, що здійснюватиме онтологію влади, аніж технократа, який вирішуватиме практичні питання політичного та економічного розвитку, як про це пишеться в книзі "Пізня античність: путівник посткласичним світом" (1999), в редагуванні якої брав участь американський науковець українського походження Олег Грабар. Суспільна енергетика ранньої Візантії була більше спрямована на здолання язичницьких символів, аніж на побудову нового суспільства з ефективною економікою. Непрактичний характер грецької культури та її надмірний патерналізм давали про себе знати і тоді.

Британський дослідник Фредерік Коплстон називає античну грецьку філософію "наївною" з огляду на її надмірну увагу до міфологем ("Історія філософії: Греція та Рим", 1946). Подібним чином наївний і патерналізм, за якого громадяни чекають, що добрий правитель забезпечить їх усім, що є в житті необхідним.

Я звертаю увагу на грецьку філософію з тої причини, що в ній містяться елементи того, що потім перетвориться на ключову економічну проблеми сучасної Греції - а саме очікування надмірної опіки зі сторони держави. Ці ж очікування присутні і в Україні.

Разом з тим, я не хочу згущувати фарби. Греція - модерна нація, що високо цінує демократичний устрій. Ніхто в Греції серйозно не говорить, що "Сиріза" прийшла до влади внаслідок купівлі голосів, як це говорили в Україні про "Партію регіонів". Ліворадикальні настрої - це реальний вираз почуттів сьогоднішніх греків, які не хочуть виходити на пенсію у 67 років.

Але Україна сьогодні не може дозволити собі розкіш лівої політики. Уряд очікує, що економіка цього року впаде на 5.5% після падіння на 6.8% в 2014-му, в той час як Національний банк очікує падіння у 7.5%. І хоча бюджет передбачає аж 36.5 мільярдів гривень на соціальні субсидії, це скоріше вимушений популізм уряду Арсенія Яценюка, який мусить діяти з огляду на те, що серед старшого населення все ще сильні патерналістські очікування.

Ефективний ринок у всіх сегментах економіки забезпечить зростання валового внутрішнього продукту, але для цього потрібна сильна приватна ініціатива, непридушувана вимогами стояти в безкінечних чергах за дозволами та ліцензіями для ведення бізнесової активності. В інакшому разі - грецькі 175% боргу від ВВП можуть стати реальністю і в Україні.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Daniel Smith.
Daniel Smith 25 травня 2015 року, 00:10

Дуже цікава паралель українських реалій і стереотипів з давньогрецькою філософію. Якось навіть хочеться пишатися, навіть не зважаючи на негативний контекст даних аналогій. Патерналістичні схильності дійсно не можуть бути актуальні в наш час, хоча і здається нібито це непохитна і логічна норма для усіх суспільств у світі.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.