Чи Майдан - це поразка культури?

22 травня 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
2271 переглядів

Чи Майдан - це поразка культури?

Нещодавно під час конференції «Мислити з Україною» Сергій Жадан сказав таке (цитую за тезами його виступу, опублікованими «Forbes. Україна»): «Для мене події цієї зими і весни – доказ розгромної поразки нашої культури. Повна втрата ілюзій (…) Ця культурна поразка – одна з найбільших втрат за останніх півроку. (…) Що змінилося? Ми повною мірою усвідомили значення, роль і провину цієї культури».

Дійшовши до слова «провина», я зрозумів, що жарти скінчилися, бо хто винен, той мусить нести якусь відповідальність. А коли відповідаєш, не зайве розуміти, за що конкретно. То чим тепер завинила українська культура? Так, цього разу я це хочу знати конкретно, замість того, щоб, як це в нас заведено, займатися профілактичним посипанням голови попелом. Бо уявіть, наприклад, що ви – медик, який волонтерив на Майдані, і тут вам кажуть, що вся українська революція – це «розгромна поразка» української медицини, бо стількох потерпілих не було врятовано. Якою буде ваша реакція?

Жадан пояснює свою позицію доволі туманно: «Євромайдан починався як велика культурна акція. Так було і в 2004-2005 роках, тому, гадаю, багато хто, виходячи на Майдани в Києві чи інших містах цієї осені, передбачав такий самий розвиток подій, як і 10 років тому. (…) Завдяки (…) культурній складовій Майдану люди хотіли продемонструвати конструктивність і готовність до діалогу. Але виявилося, що ці речі не такі вже й очевидні, і не дуже переконливі. Коли мова йде про якісь серйозні ситуації, серйозні події, геополітичні розлами, культура виявляється цілковито розгубленою. Вона – беззахисна перед світом політики, світом фінансів, якихось закулісних ігор».

В таких міркуваннях є не лише помилка, але й одна суттєва небезпека. Але про небезпеку – трохи згодом, наразі про помилку. А вона дуже проста, і полягає в ототожненні культури і мирного протесту. Це вихідна позиція, яка поступово зводить і самого Сергія Жадана, і нас, його слухачів/читачів, на щораз глухіші манівці. Спричинена ця помилка, вочевидь, самим характером українських протестів 2004 року та початків Євромайдану, які дійсно могли здаватися «культурною акцією». (Припускаю, що багато хто з випадкових глядачів, які проходили повз так званий «мирний» Майдан або бачили його по телевізору, таки сприймали його як чергову «культурну акцію», як дещо політизований «Слов’янський базар», «Казантип» або «Бандерштадт» - залежно від особистих смаків і страхів).

І все ж – чи можливий мирний протест без культурної складової? Можливий. Чи менш мирним був протест доведених до відчаю шахтарів 1998 року від того, що вони лише грюкали касками об асфальт, навіть без пісень чи бринькання на гітарі? Так, Євромайдан був революцією ураженої гідності, а не фізичного голоду, був голосом цінностей і геополітичних виборів, а не ревом затравленого звіра, - саме тому, і ні через що інше, тут було стільки культури. Культура тут була киснем, необхідним, щоб дихати, а не «мирним» замінником каменя чи коктейлю Молотова.

Сумніваюся, що хоч хтось на Майдані, як натякає Жадан, був настільки інфантильним, аби сприймати культуру як спосіб розмовляти з владою. Чи був хто-небудь, хто всерйоз вірив, що влада розчулиться від пісень «Океану Ельзи» чи «Ляпіса Трубецького», сприйме їх як знак «готовності до діалогу» і розпочне його?

Пригадую, одна знайома боснійська письменниця, яка пережила облогу Сараєва від першого до останнього дня, розповідала, що навіть у найгірший період, коли не було протічної води і бракувало засобів гігієни, мешканці міста намагалися виглядати чисто і акуратно, на свята одягали парадний одяг, дбали про зачіски й бороди. «Вони [cерби], звісно, цього не помічали. Ми це робили тільки для себе, щоб не забувати, що ми – люди».

Чому я це згадав? Бо культура на Майдані була насамперед власне таким способом повсякчас нагадувати собі про власні цінності й мотивації, була – поряд із покришками та мішками зі снігом – будівельним матеріалом для іншого, більш приязного простору, екстериторіального організму надії і гуманності, посольства утопійної, ідеалізованої Європи. Вся ця спільна гра і співи, спільне будування спонтанних «арт-об’єктів» (на кшталт піраміди з полін із назвами міст і сіл), розклеювання плакатів і постерів було цим колективним облаштуванням альтернативного «простору духу». Культура на Майдані була всім цим, але не рупором, який мав щось сказати фігурам по той бік барикад.

Нарешті, ще одне важливе, можливо, ключове питання: чи з завершенням мирної фази Майдану культура на ньому закінчилася? Якщо читати тези виступу Сергія Жадана, не знаючи, як все було насправді, виникає саме таке враження: вся культура пішла на ганчірки для коктейлів Молотова. І це враження дуже небезпечно (так, вже час поговорити про небезпеку) нагадує те враження, яке про «бойовий» Майдан намагалися створити у своєї аудиторії російські і деякі західні мас-медіа, - як про зграю агресивних бойовиків, настільки ж культурних і гуманних, як зголоднілий собака дінго в австралійському буші. Але ми знаємо про творення вигадливих шевронів для сотень Самооборони, про читання книжок на барикадах, зрештою, про дотепно розмальовані каски, про всі ті начебто дрібнички, які в сукупності допомагали не зійти до рівня популяції Маріїнського парку, до рівня мародерства в стилі Киргизії чи Маріуполя.

Я хочу підкреслити це ще раз, бо я в цьому переконаний – український протест був культурним до самого кінця.

Підозрюю (навіть не передбачаю, а несміливо підозрюю), що через багато років іконічним образом українського Євромайдану у світі залишаться не палаючі шини, не хлопці в балаклавах на тлі язиків полум’я – це все вже було в різних місцях у різних комбінаціях. Ним буде синьо-жовте піаніно перед рядом міліцейських щитів.

Якщо ж хтось сподівається, що культурою можна пробити стіну чиєїсь заміської резиденції, хай краще відразу хапається за револьвер.

 

 

 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.