Чому інтелектуали та праворадикали проти Дмитра Донцова? Замість дискусії

6 лютого 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
2132 переглядів

Чому інтелектуали та праворадикали проти Дмитра Донцова? Замість дискусії

Донцов послідовно та цілеспрямовано спотворює зміст української національної ідеї, вульгарно знущається з її святощів, нав’язуючи українцям стратегію малоросійщини та другосортності.

Нещодавно на сторінках української та закордонної преси, у радіо та на телебаченні, зверненнях до комітетів і підкомітетів, на Інтернет-ресурсах і нібито навіть у космосі розгорнулася гостра дискусія з приводу висунення на Шевченківську премію праць такого собі Джорджа (Григорія) Грабовича, псевдонауковця і шкідника-космополіта. Серед тих, хто потайки підтримує таку кандидатуру – прихильники спадку Дмитра Донцова, інколи об’єднані центром його імені у Дрогобичі. Глибока, виважена й добре аргументована дискусія щодо майбутнього Шевченківської премії та шевченкознавства загалом, до котрої долучилися автори кшталту панів Петра Іванишина та Олексія Вертія, тим не менше зазнала профанації. Тому нагально необхідним є дотичне обговорення наукового та ідейного доробку самого Дмитра Донцова. Адже ще й сьогодні не бракує «інтелектуалів», котрі розглядають українську національну ідею за тло для власної нездорової та надмірно амбіційної самозакоханості. Коріння таких спеціалістів із «наукового націоналізму», звісно, ростуть від Дмитра Донцова, якого в зазначену дискусію намагаються залучити в якості авторитету, хоча його творчість до сьогодні обурює багатьох інтелектуалів та праворадикалів.

У чому ж тут справа? На чиєму боці істина: інтелектуалів та праворадикалів, чи прихильників Д. Донцова?

Традиція, честь, гідність та пошук істини

Так, скажімо, у своїй статті «Симон Петлюра» Д. Донцов зазначав:

Не рівняймо його [С. Петлюру – прим. автора] ні до Хмельницького, ні до Мазепи, ні до Орлика. Не можна рівняти нашої скаліченої сучасності до зрізничкованого і барвистого українства тих часів, не можна рівняти… діячів останньої української революції з “тінями забутих предків”, що діставали едукацію в західній Европі. 1

«Націонал-телеграфіст Д. Донцов». Шарж Анастасії Голумбовської, 2016.

Як бачимо, свою упередженість автор не намагався приховати, незважаючи на те, що писав некролог. Не зупинило його й те, що вигнанці-українці в Парижі проводжали свого провідника в останню путь 1926 р. на колінах. Не зупинило його навіть те, що найменування «петлюрівець» – до речі, рівноцінне «мазепинцю», – у дрімучі радянські часи, будучи «образою» чи навіть «звинуваченням», стало символом для покоління борців за волю України. Відтак, чи називають себе наші бійці на Сході «донцовіанцями»? Сливе не по-нашому звучить. Врешті, не зупинив цього космополіта той факт, що уславлена ним «західна Европа» з її «едукацією», словами О. Олеся, «мовчала», коли лещата більшовизму душили «вузьпровінційну» українську революцію. І це про лідера української стихії пише бюрократ-телеграфіст часів Гетьманату! Знана риса серед гречкосіїв – найбільш пасіонарні борці та найзначніші експерти чомусь завжди залишаються на канапі.

Некрофілія чи просто несмак?

У іншому некролозі, в якому про делікатність, як і у випадку тексту про С. Петлюру, автор особливо не дбав, Д. Донцов зупиняється на творчості доведеного сталіністами до самогубства Миколи Хвильового. Він пише про азійський ренесанс, пасіонарний дух якого, хоч був близьким до інтегрального націоналізму, йому залишався незрозумілим. Та й не дивно: телеграфіст на канапі. Серед наведених там роздумів слід зупинитися на такому: чи може інтелектуал, який вірить у пасіонарність одиниці й у її здатність творити історію, говорити про цю концепцію як «неясне месіанство»? Цікаво, якби він докладно зупинивсяна альтернативах, чи запропонував би шлях «малих діл»?

Хоч ми й перебуваємо нині лише на попередній стадії аналізу, та енергія, з якою Д. Донцов брався продукувати некрологи, наштовхує на думку, що увага до смерті інших, обрамлена намаганням принизити її драматизм, вказує на некрофілійні тенденції у його публіцистиці. Однак поки не варто це спостереження розвивати далі – повернімося краще до літератури.

Як Донцов насаджував українцям комплекс неповноцінності

Співець малоросійщини М. Гоголь перетворюється у Д. Донцова мало не в генія, якому рівних немає й бути не може серед українських письменників. У тексті з прикметною назвою «Правда козацька у М. Гоголя», Д. Донцов підкреслює вже з першого рядка:

Нi oдин з пoвicтяpiв, щo пиcaли пo-yкpaїнcьки, не вiдтвopив тaк блиcкyчo i з тaким poзмaxoм типи, a ocoбливo дyx cтapoї кoзaцькoї Укpaїни, як Микoлa Гoгoль. Мaбyть тoмy, щo мoдеpнi нaшi icтopичнi пoвicтяpi цiлкoвитo втpaтили тoй дyx, яким кoлиcь диxaлa Koзaцькa Укpaїнa, a в Гoгoлi — як вiн caм пиcaв — “ще гapцювaлa душа предків”.2

Нічим іншим як погано прихованою українофобією цю думку назвати не можна, адже автор демонструє, що україномовна література за визначенням неповноцінна, бо дух козацької України може відтворити лишень російськомовний повістяр. Як та душа «гарцювала» у предків малоросійського дворянства, добре засвідчив знавець козаччини Шевченко, слова котрого стали безсумнівним переконанням для сучасників. Хіба не Кобзар писав про «підніжки, грязь Москви», «дурних гетьманів»? М. Білозерський, як відомо, згадував (мова ориґіналу):

Василий Васильевич Тарновский-отец (ум. 1865) рассказывал мне, что у него в 1840-х годах в Киеве бывали литературные вечера, которые посещали Н. И. Костомаров, Василий Михайлович Белозерский и другие друзья и знакомые Тарновского, и в числе их и Шевченко. Однажды пришел он и прочитал только что написанное им известное «Посланіє до земляків». Общее содержание этого произведения, и в особенности те места, где говорится о казацких гетманах, которых Шевченко первый понял [курсив мій – В. Ш.] и выставил в их истинном виде, произвело на всех присутствующих потрясающее впечатление: с этого момента преклонение ясновельможным и представление их героями-рыцарями рушилось... Слово Шевченка низвело их с пьедесталов и поставило на надлежащие места. 3

Тобто, для поколінь ХІХ ст. гетьманів і козаччину зрозумів першим Шевченко, але для малороса Донцова, то був Гоголь. 

«Правда класиків козацьких». Шарж Анастасії Голумбовської, 2016.

Що натомість робив той М. Гоголь? Оспівував майбутній прихід східного царя устами Тараса Бульби й писав кінцівку повісті на втіху Романовим, які, власне, й не Романови ніякі. Можливо, зараз би він розмахував триколором у Донецьку, у той час як «гарцює» гоголівський донсько-козацький дух у Криму із зеленими чоловічками? Ось, яку концепцію українського лицарства пропонує Д. Донцов: замість бездонної глибини Шевченка – галушки Гоголя. Відтак, мусимо констатувати: Донцов послідовно та цілеспрямовано спотворює зміст української національної ідеї, вульгарно знущається зїї святощів, нав’язуючи українцям стратегію малоросійщини та другосортності.

Але на цьому він не зупиняється й доходить до відвертого та цинічного фальшування джерел. Аналізуючи нібито «антиклерикальну» природу українського націоналізму, цей самозваний класик стверджує: «Не дивно, що…націоналізм, який думав, що “людське щастя й волю” зможе дати лиш “розум владний без віри основ” (Франко) мусів одверто заявитися проти церкви, проголосити, що він бореться “не за церков, попів, ані Бога”».4 Вирвану з контексту цитату Каменяра – автора безсмертного «Мойсея» – твору від якого віє духом перших пророків, він переінакшує в тезу якогось дрібного журналюги, мало не більшовика, тезу, котра слугує обґрунтуванням цілком фальшивих тверджень про антирелігійний та атеїстичний характер українського націоналізму.

Але ще більше насторожує інтелектуалів та праворадикалів його зневіра у внутрішньому потенціалі української нації, що доходить до агресивного, майже клінічного неприйняття її як такої. У статті «Демократичні фарисеї та націоналізм», Д. Донцов тоном неврастеніка наголошує, що українці у випадку «вільного плебісциту» ніколи не оберуть незалежності. Як добре читати це після грудневого референдуму 1991 р.!

Лишень прихований шанувальник творчості Г. Грабовича може пропонувати Д. Донцова в канон класиків «українського націоналізму»! Хіба може націоналіст, який твердо стоїть на землі, спокійно споглядає реальність і впевнено простує своїм шляхом, мати щось спільне із цим неврастеніком та журналістським вискочкою, зміст праць якого заперечила сама історія? Цього, звичайно, не лише інтелектуали та праворадикали, а й ті українці, що мислять тверезо, сприймати всерйоз не можуть, тому й піддають його твердження різкій критиці. 

Гадаю, всього висловленого досить, аби розпочати кампанію зі збору підписів для оголошення Дмитра Донцова «головним україножерним провокатором» століття. Після проф. Г. Грабовича, звісно.

P. S.: Краса світ, звісно, не врятує. Йому вже не зарадить ніщо. Проте, сміх дарує бодай миттєву втіху, нехай вона й супроводжуватиме читання текстів, де наклепами підмінюють аргументи супроти Григорія Грабовича.

 

Володимир Шелухін – псевдонім Геласія Діпліца, співавтора листа турецькому султану, не зовсім науковця, але читача багатьох сотень статей і наклепів, шанувальника оригінальних джерел.

  • 1.Донцов Д. Симон Петлюра – [Електронний ресурс]/ Дмитро Донцов. Твори /  http://dontsov.blogspot.com/2008/05/blog-post_2426.html
  • 2.Донцов Д. Правда козацька у М. Гоголя // Донцов Д. Правда прадідів великих. – Філадельфія: Головна управа Організації чотирьох свобід України, 1952. – С. 51.
  • 3.Шевченко Т. Зібрання творів у 6 томах. – Т. 1.: Поезія. – К.: Наукова думка, 2003. – С. 738.
  • 4.Донцов Д. Церква і націоналізм // Донцов Д. Вибрані твори у 10 томах. – Т. 2.: Дрогобич-Львів: НІЦДД, «Відродження», 2012. – С. 168.
Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Михайло Жилін.
Михайло Жилін 7 лютого 2016 року, 10:35

А до чого тут давно померлий Донцов? А Гоголь з триколорами?

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.