Навіґація за темамиЯк користуватись

Недавня історії демократії в Україні є за своєю суттю історією приватної мужности. Окремі чоловіки та жінки вирішили зібратися на київському Майдані, а також на інших площах, аби, попри серйозні загрози для себе, виборювати демократію. Унаслідок цієї колективної, але неформальної і в цьому сенсі приватної дії українці вигнали найвпливовішого політика своєї країни, перетворивши його на парію. Громадськість та офіційні інституції натомість (особливо за кордоном, але мені здається, що часом більше й тут) проявили значно менше мужности. Приміром, німецька преса пише про пропаґанду і правду так, наче і перше, і друге – рівнозначні речі. Уряди ЕС і США часом говорили красиві фрази, але зробили для України відносно мало якихось конкретних речей, а ще менше конкретних речей зробили проти Росії.
З одного боку, Евромайдан - це ідеалізована Україна. Але не така, якою вона є чи вже стає. Бо до такого далеко. Ба більше, достеменно «такого» ніколи й не буде. «Помаранчева революція» навчила нас, серед іншого, й толерантности до того, що дійсність, навіть зроблена з найкращими інтенціями, все одно ніколи не спроможна сягнути наших ідеалів. Сподіваюся, зможемо дійти згоди, що революція виявиться немарною вже тоді, коли вдасться істотно поліпшити стан справ. І що це можливе тільки тоді, коли ми й після революції залишимося спільнотою залучених і солідарних громадян... Це великий виклик і велике завдання для обидвох сторін: узяти українську революцію як претекст і шанс почати нарешті довгі, ретельні, посутні розмови про те, якої спільної Европи ми хочемо.
Фундаментальна проблема забезпечення соціяльного порядку передбачає обмеження насильства. Більшість суспільств, які були раніше чи існують тепер, є «природними» суспільствами, що стримують насильство політичними діями у сфері економіки, створюючи можливості отримання ренти для обмеженого кола осіб. Ці привілеї стримують правлячі еліти від прямого насильства і також обмежують економічний і політичний розвиток. Природні суспільства названо «суспільствами обмеженого доступу». Спільною їхньою рисою є розподіл джерел отримання ренти між елітами. Оскільки прояви насильства обмежують надходження ренти, еліти намагаються не вдаватися до прямого насильства. Задля стабільного надходження ренти треба обмежити доступ до політичних і економічних організацій і конкуренцію.

Сторінки5