Навіґація за темамиЯк користуватись

Традиційно вважалося, що модерністичні впливи внесли до Туреччини художники Зекі Коджамемі та Алі Авні Челебі, коли повернулися 1927 року з Німеччини, де навчалися в мюнхенській майстерні Ганса Гофмана. Айшенур Ґюлер показала, що це сталося на сім років раніше завдяки українському художникові. Напевно, невипадково, що саме автор динамокольору, який увібрав формальну мову візантійської спадщини, зміг донести принципи нового мистецтва до колишньої столиці Візантії. Висновки турецької дослідниці про те, що саме Грищенко приніс аванґардні ідеї до Стамбула, мають значення не тільки для оцінки його творчої біографії. Вони вносять корективи в історію турецького мистецтва ХХ століття й доповнюють її. Іще один український аванґардист, Давид Бурлюк, відіграв таку роль на Далекому Сході – в Японії...
«Ми заспівали всі свої найкращі пісні, залишилися тільки погані, а погані нехай співають “Любэ”», — цими словами завершив останній концерт перед розпадом групи «Ляпис Трубецкой» її лідер Сяргей Міхалок. Остаточний розпад відбувався на стадіоні «Динамо», зовсім поруч із місцем січневих протистоянь на Грушевського і, скажемо чесно, багато в чому через них. Звісно, нічого такого Міхалок того вечора не озвучив зі сцени, бо справжні рокери не хнюпають. Він читав вірші, знімав із себе рок-корону і «важкий камінь, що тягнув на дно геронтократії», скидав «мантію найвидатнішого рок-кловна в історії» та запевняв, що найдурніше, що тільки може відбутися з рок-гуртом, — це його 25-річний ювілей. Бо групи, які себе поважають, не можуть так довго жити.

Сторінки2