Навіґація за темамиЯк користуватись

Расизм у моєму університеті звичний, він як повітря — розлитий всюди. Ніхто не переймається ані пошуком коректніших назв (Африканці? Чорні? Неґри? Блек? Люди кольору?), ані іншими видимими й прихованими формами зневаги до нових студентів, хоч вони й «несуть нам золоті яйця». Расизмом пронизано все університетське повсякдення, і навіть проректор якось на великих зборах просив професорсько-викладацький склад: «І не називайте іноземців мавпами. Хоч ми з вами і так знаємо, що насправді вони мавпи». Мій університет лиш нещодавно почав навчати іноземне студентство, в радянські часи воно сюди не потрапляло, на відміну від природничих факультетів класичного університету чи медичного інституту. Появу людей з інших континентів у моєму виші пов’язано з розгортанням ринкової економіки.
Український політичний режим є переважно неопатримоніяльним: йому притаманні відсутність чіткого розподілу соціюму на публічну та приватну царини і схильність управляти державою як приватним володінням керівних груп, які у цій системі приватизують різні суспільні функції та державні інститути (Олександр Фісун). Ознаки політичного режиму стають ознаками української науки, і так постає неопатримоніяльна наука. Голови ОДА й облрад — це соціяльна група, на підставі вивчення якої, точніше вивчення практик, як її представники отримують наукові ступені протягом 1992–2013 років, можна скласти попереднє уявлення про неопатримоніяльну науку в Україні. Приміром, науковий ступінь мають 45,9% голів ОДА, із них 32,27% (71 особа) є кандидатами і 13,64% (30 осіб) — докторами наук.
Воля пізнавати є незаперечним фактом людського життя, але суспільне її інституювання відбулося доволі пізно, – принаймні, після виникнення держави. Школи й чесноти навчання з'являються там, де воля до влади вже сформувала державні структури. Тобто воля до знань вторувала інтересам влади і проявлялася почасти як окрема їхня форма. В різних культурах і в різні часи вона набувала інституційної форми по-різному. Скажімо, в Китаї школи не перетворювалися на складніші установи, зберігаючи важливість стосунків «Учитель - Учень». На європейському Заході освітні інститути розвивалися інакше: освіта не тільки ставала ресурсом державного апарату чи механізмом отримання соціального статусу, а й сама набувала розвитку як певний апарат зі своєю ієрархією.

Сторінки3