Дослідна практика останньої третини XX століття багато в чому усвідомлювала себе і через наслідування попередньої традиції, і через прагнення «відштовхнути» її (або «відштовхнутися» від неї). Біографічний метод, зокрема, не був у пошані – принаймні, він потребував переосмислення. А проте, гадаю, що той, хто візьметься писати про наукову спадщину нещодавно померлого професора Мічиґанського університету Омрі Ронена (1937–2012), з цілком очевидних причин не уникне поклику на його біографію. Навіть найстисліший перелік відомих біографічних фактів видається коментарем до джерел формування наукового світогляду Ронена. Ясна річ, дороги не завжди сходяться в шлях, але vita Омрі Роне є прикладом саме такого шляху.

Василь Лісовий прийшов до Інституту філософії Академії наук із філософського факультету Київського університету. Тут уже пройшли аспірантуру і працювали його університетські колеґи, яскраві й обдаровані Анатолій Артюх, Сергій Васильєв, Федір Канак, тут завдяки тодішньому директорові Павлу Васильовичу Копніну панувала атмосфера відкритости й демократизму. Тоді у нас був звичай ініціяції, протилежний до солдатської «дідівщини»: ми, «старики», вели новачків обідати, «виставлялися», розповідали їм про інститут і переходили на «ти». Василь проходив аспірантуру в університеті, після університету став працювати у нас у відділі логіки і ввійшов до нашого колективу. Він нелегко сходився з людьми, його дещо бентежила панібратськість стосунків, але близькість світоглядів і щирість ентузіязму ...

Із книжки «Фосфор» Завод. Захід за. Сковзкі від зливи. Біле, вишні. Трамвай оберемками рве каштанові віти. В блакитнявому куреві, за мостом вода. Тіло хлоп’яче до теплої стінки трамвая іззовні трудно зігнуте. Хльоскає гілля. Мистецтво несхитности. Труба. Колесо неба обертає холодні літні шпиці. Хмари близько. Се є список речей, список інакших начал. Відкрите на яв – і є відкрито, не криючи за собою нічого, – (Список, що не підлягає скороченню.) (1994)   Із книжки «На берегах втеклої ріки» Перечасуймо. Листя, сухість, катма комах. Це – Пергамський фриз перемін,

Багатолітній працівник Національного музею Тараса Шевченка, Яцюк був чи не найкращим сучасним дослідником малярства і графіки Шевченка – власне, єдиним, хто вповні опанував величезну фактографію шевченкознавства у цій ділянці. Його внесок тут співмірний із доробком такого корифея, як Олекса Новицький.