Качуровський щохвилини був готовий кидати виклик усталеним поглядам загалу: зізнавався, скажімо, що в Столітній війні симпатизував не французам, а англійцям, і Чорного Принца вважав за персонажа цікавішого від Жанни д’Арк. Та й слово «загал» мало для нього радше неґативну конотацію. Він не любив будь-який охлос: і збольшевизованих матросів, які розстрілювали полонених у Крутах, і робітників-«пероністів», які в Арґентині 1950-х розправлялися з опозиційними інтеліґентами. У неприйнятті брехні готовий був замахнутися і на підставові «національні міти»: обурювався, коли з розстрілу чоти добровольців, яка поночі зайшла на станцію, не знаючи, що її вже зайняли більшовики, політики зробили «бій під Крутами»