Навіґація за темамиЯк користуватись

До третього (2013) і четвертого (2015) видання «Історії з грифом “Секретно”…» В’ятрович написав досить розлогий вступ. Цікаво, що цей текст у всіх трьох виданнях мало відрізняється за змістом. У виданні 2015 року було додано інформацію про революційні події в Україні наприкінці 2013-го — на початку 2014 року та бойові дії на Донбасі у 2014–2015 роках. Як і 2013-го, через два роки В’ятрович стоїть на позиції того, що зовнішні і внутрішні сили в Україні «нав’язують» Україні свою версію історії та експлуатують «старі історичні міфи». При цьому автор не пояснив, кого саме він має на увазі: Росію чи країни Заходу, дуже незадоволені ющенківською політикою пам’яті (особливо щодо героїзації діячів ОУН). Окрім того, В’ятрович зовсім не дає тлумачення слову «міт». Тексти написано в стилі грубого...
Закони 9 квітня викликали зливу критики з ліберальних та інших позицій, не останньою чергою від фахових істориків з України і з-за кордону. Реакція прибічників цих законів почасти нервова й надто узагальнена. Заради змістовного діялогу варто було б розрізняти тих, хто стверджує, що такі закони взагалі непотрібні або не на часі, і тих, хто критикує лише ті чи ті вади текстів, які ухвалила Верховна Рада й іще не підписав президент. Декого засмучує, що стаття 1 визнає борцями за Україну людей, які час від часу стріляли одні в одних. На мою думку, абсурдним це стає лише тоді, коли, з одного боку, насправді воювали затяті українофоби, як-от білоґвардійці, яких химерна доля занесла на короткий час до військових або інших структур Української держави.