Навіґація за темамиЯк користуватись

Так сталося, що Донецький національний академічний український музично-драматичний театр часто надавав квитки на передпрем’єрні чи прем’єрні покази студентам гуманітарних факультетів мого університету. Квитки й справді коштували небагато, а тому не скористатися цією нагодою було майже неможливо. У той час художнім керівником — генеральним директором театру був Марко Бровун. Мені тоді запам'яталася вистава «Скляний звіринець» за Тенесі Вільямсом. Зазвичай, коли вистава справді подобається, не хочеться обговорювати її одразу, хочеться її обдумати, обмислити, обсмоктати, як кістку. Особливістю публіки донецького театру було вміння проводити кожну виставу стоячи, вигукуючи: «Браво!» Оплески та вигуки супроводжували всі вистави, одну за одною, показ за показом.
Вірко Балей — американський композитор, дириґент і піяніст українського походження. Народився 1938 року в м. Радехів (тепер Львівська область). 1941 року його батько Петро як український націоналіст потрапив до концтабору Авшвіц. 1944 року родина переїхала до Словаччини, де нарешті возз’єдналася з головою сім’ї, а 1945-го опинилась у Німеччині. Невдовзі сім’я оселилась у Мюнхені в будинку, половину якого було зруйновано. Одні з дверей у квартирі завжди було наглухо зачинено, бо за ними починалося провалля. Але вдома було піяніно! Саме на ньому Вірко розпочав музичні заняття з галицьким піяністом Романом Савицьким, який щойно перебрався з України до Німеччини. 1947 року родина опинилася в Реґенсбурґу в таборі для переміщених осіб і вже звідти у 1949 році переїхала до США...
Про українські думи з погляду перформансу або в компаративному контексті ритуалу і театру написано мало. Переважну частину досліджень здійснювали фольклористи, які зосереджувалися на вивченні наративів, на їх інтерпретаціях, історичному та соціяльно-політичному значенні, а також на питаннях жанру. Звичайно, певну увагу приділяли музичним аспектам дум, їхній композиції, способам і методам гри на різних інструментах та манері співу. Виконавців, кобзарів та лірників, їхні майстерність, соціяльне й особисте середовище тощо переважно обговорювали поза рамками перформансу. Крім того, бракувало антропологічного підходу, який міг би вивести за рамки буквальної літературної інтерпретації, розкрити ритуальну сутність дум і за допомогою символічного аналізу наративу спробувати зрозуміти їхню...

Сторінки19