Навіґація за темамиЯк користуватись

Рік, що минає, видався багатим на неординарні події як у політичному, так і в культурному житті. Планета ловила покемонів, голосувала на референдумах у Британії, Нідерландах, Італії та на виборах у США, Молдові, Болгарії. Спостерігала неліберальну демократію в дії у Польщі й Туреччині, співчувала жертвам терактів у Брюселі, Берліні, Багдаді та війни в Сирії. Намагалася впоратися з популізмом та збагнути, як жити в епоху постправди. Ми ж, українці, не тільки споглядали світ довкола нас, а й боролися, дискутували та створювали нове уявлення про себе. Як підсумок 2016 року ми підготували підбірку із двох частин: у першій розповідаємо про п’ять статтей, які найбільше зацікавили читачів нашого сайту; у другій — про п’ять матеріялів, що увібрали в себе редакційний погляд на ідеї, реакції ...
Консервативність у сприйнятті культури, її одночасна героїзація та омертвіння — такий собі мавзолей — дістались нам у спадок від радянської моделі, самовідтворюючись в освітній системі і на рівні державного дискурсу. Оскільки в Радянському Союзі єдиним призначенням і дозволеною формою існування культури було обслуговування панівної ідеології, включення, вмонтовування цієї ідеології в усі рівні людського життя, вона просто не могла бути живою. Вона транслювала готові смисли, що їх спродукували партійні ідеологи, звеличувала, монументалізувала, оберігала. Сьогоднішня система освіти фактично репродукує цю культурну модель через викладання гуманітарних дисциплін: літератури, художньої культури, музики, — як набору фактів, персоналій і дат, які треба поважати й завчити напам’ять.

Сторінки20