Навіґація за темамиЯк користуватись

Звуження багатогранного поетичного світу і образности Стуса до української національної теми, притаманне більшості стусознавчих робіт, є чітким маркером незрілости й невідповідности чинного критичного підходу, не кажучи вже про ті доробки, в яких Стусову поезію вважають за корисний інструмент (sic!) для патріотичного виховання української молоді. Через тридцять років після смерти Стуса ми зіткнулися з фактом, що його питомо европейська, модерністська, інтелектуальна поезія все ще чекає і на заслужене визнання міжнародних науковців, і на конче необхідний перегляд наукових методологій в Україні загалом. Слід рішуче відмовитися від обмеження Стусового мистецтва єдиним, здебільшого націоналістично упередженим наративом як від прояву повної зневаги до складности й багатогранности поета.
Вивчення історії української культури завжди буде неповним і викривленим, якщо поза увагою дослідника залишатимуться питання цензури — і царської, і совєтської. Кубометри документів до цієї теми зберігаються в архівних сховищах Петербурга, Москви, Києва, і до них здебільшого ще не торкалася рука дослідника. «Найрозкрученіша» в науковому плані постать — Шевченко — при ближчому зануренні в конкретику, як з’ясовується, ще має чимало дослідницьких «білих» плям. Серед них і питання цензури, попри те, що такий авторитетний науковець минулого, як Василь Бородін, доклав значних зусиль до з’ясування обставин цензурування та проходження творів поета через цензурне відомство. Ще досі історія видання та поширення шевченківської літератури має чимало істотних дослідницьких лакун.

Сторінки21