Навіґація за темамиЯк користуватись

Від моменту початку захоплення Криму в березні 2014 року, а то й раніше, від часу Евромайдану, Україна стала заручницею глобальної інформаційної війни. Поети чи не найгостріше артикулюють відчуття, які супроводжують суспільну трагедію і кризу дипломатичних зв’язків і пропонують читачам рефлексивні та нараційні, а іноді й цілком документальні вірші. У добу інформації (термін, що його активно застосовував канадський соціолог Маршал Маклюен), найяскравіше вираженій у явищі соціяльних мереж та мас-медій, вірші українських і російських авторів є незалежними від аґітації окремими голосами, що рефлектують традиції та історію, а також свою роль у ситуації неоголошеної війни.
Звуження багатогранного поетичного світу і образности Стуса до української національної теми, притаманне більшості стусознавчих робіт, є чітким маркером незрілости й невідповідности чинного критичного підходу, не кажучи вже про ті доробки, в яких Стусову поезію вважають за корисний інструмент (sic!) для патріотичного виховання української молоді. Через тридцять років після смерти Стуса ми зіткнулися з фактом, що його питомо европейська, модерністська, інтелектуальна поезія все ще чекає і на заслужене визнання міжнародних науковців, і на конче необхідний перегляд наукових методологій в Україні загалом. Слід рішуче відмовитися від обмеження Стусового мистецтва єдиним, здебільшого націоналістично упередженим наративом як від прояву повної зневаги до складности й багатогранности поета.

Сторінки15