Навіґація за темамиЯк користуватись

Постать Володимира Винниченка (1880–1951), відомого письменника і політика, здається особливо цікавою, щоб говорити про різні моделі поведінки в час революції та про амбівалентність Української національної революції загалом. Саме Винниченко — заступник голови Центральної Ради, член Малої Ради, голова Генерального Секретаріяту, голова Директорії УHP — засвідчив глибинні опозиції цієї революції, соціяльні, національні, психологічні та моральні. Як талановитий письменник він зафіксував, з одного боку, відмінності інтересів різних груп, осіб і партій, які брали участь у цій революції. А з другого боку, він залишив чимало документів особистого характеру, прописавши у щоденникових записах і художніх творах внутрішню біографію лідера національної революції.
Прихильник дадаїзму, сюрреалізму і футуризму водночас, Василь Хмелюк (1903–1986) прожив у Празі декілька надзвичайно насичених років, від 1923 до 1928 року. За життя Хмелюк не створив власного напрямку чи групи, не брав участь у тодішніх крикливих дискусіях, тому не був найпомітнішим поетом. Але із сьогоднішньої перспективи зрозуміло: Василь Хмелюк — один із лідерів українського аванґарду першої половини ХХ століття. Чи є парадоксом, що він жив і творив не в Києві, Львові чи Харкові, а в Празі? Тільки не для аванґарду, бо ж експериментальні митці двадцятих мислили інтернаціонально та планетарно. Не нехтуючи, звичайно, й побутовими деталями та буденними подробицями, з яких він незмінно вмів конструювати веселі, задерикуваті й ориґінальні речі:
Для розуміння ситуації Косача важливо аналізувати не лише його статті-памфлети, а й художні тексти на сторінках журналу. Вони відкривають завісу над питанням самоідентифікації митця і символічних проєкцій його ідентичности у контексті так званої «прорадянської орієнтації». Попри щедрі анонси в ЗСО, художні твори з’являються дуже рідко. У ч. 3 за 1962 рік анонсовано історичне оповідання Юрія Косача «Кам’яна баба», проте його немає в наступному числі. Не було опубліковано й анонсованої в ч. 5 за 1963 рік повісти про Григорія Сковороду «Древо свободи». У ч. 4 за 1962 рік публікується його «“Понад Невою ідучи”. Фраґменти із “Петербурзької поеми”». Тут Косач проєктує на себе образ поета, звертаючись до Шевченка («Тарасе») та його перебування в імперському Петербурзі.

Сторінки16