Навіґація за темамиЯк користуватись

Відігравання справжніх воєнних травм у публічних постановках може прозвучати ризиковано для акторів-аматорів із «Театру переселенця». Це випробування для Олексія Карачинського – воєнного психолога для команди. Його мета – допомогти учасникам розкритися так, щоб це допомогло в процесі одужання, а не призвело до нового витка травми. Терапевтичний процес – це головна мета театру, і виступи органічно пов’язано з ним. «Це справжня драма, мабуть, найвражаючіший процес, який тільки можна побачити, – коли людина просто відкривається. Тут ми не актори. Ми – справжні люди зі справжніми історіями. Ось чому багато хто хоче побачити і обговорити наші постановки, бо несподівано це справжнє дійство, яке відбувається на сцені». – каже Ґеорґ Жено.
До «Критики» у нас не було трибуни, яка уможливлювала би солідну інтелектуальну дискусію. Те, що «Критика» і сьогодні наголошує: потребу критичного мислення, переосмислення, — то вона якраз реалізувалася. Видань такого штибу не було і, на жаль, досі немає (сумно, але це факт). Великою таємницею є те, як в Україні пробитися до читача. Яка повинна бути ринкова модель? Це мене непокоїло ще до створення «Критики» і було однією з причин, чому я довго відмовлявся від цієї ідеї. Українське суспільство занадто атомізоване, і навіть якщо є достатня кількість читачів, які потребують такого видання, то вони занадто розсіяні, країна величезна. У нас освічених споживачів української літератури не менше, ніж у Словенії, Словаччині чи Естонії споживачів їхніх літератур...

Сторінки24