Навіґація за темамиЯк користуватись

Ми визнаємо право знати певні речі. Я маю право знати умови свого працевлаштування, лікарський діягноз моїх захворювань, оцінки, які я отримав у школі, ім’я мого обвинувача та характер обвинувачень тощо. Але віра — це не знання. Вірування спираються на факти: вірити — це вважати за правду. Як зауважив аналітичний філософ Джордж Едвард Мур у 1940-х роках, було би абсурдом казати: «Іде дощ, але я не вірю, що він іде». Вірування прагнуть до правди, але не ведуть до неї. Вірування можуть бути помилковими, не підтвердженими доказами або обґрунтованими міркуваннями. Вони також можуть бути морально огидними. Серед можливих кандидатів: сексистські, расистські чи гомофобні погляди; переконання, що належне виховання дитини вимагає «зламу волі» та суворих тілесних покарань...
Відігравання справжніх воєнних травм у публічних постановках може прозвучати ризиковано для акторів-аматорів із «Театру переселенця». Це випробування для Олексія Карачинського – воєнного психолога для команди. Його мета – допомогти учасникам розкритися так, щоб це допомогло в процесі одужання, а не призвело до нового витка травми. Терапевтичний процес – це головна мета театру, і виступи органічно пов’язано з ним. «Це справжня драма, мабуть, найвражаючіший процес, який тільки можна побачити, – коли людина просто відкривається. Тут ми не актори. Ми – справжні люди зі справжніми історіями. Ось чому багато хто хоче побачити і обговорити наші постановки, бо несподівано це справжнє дійство, яке відбувається на сцені». – каже Ґеорґ Жено.
До «Критики» у нас не було трибуни, яка уможливлювала би солідну інтелектуальну дискусію. Те, що «Критика» і сьогодні наголошує: потребу критичного мислення, переосмислення, — то вона якраз реалізувалася. Видань такого штибу не було і, на жаль, досі немає (сумно, але це факт). Великою таємницею є те, як в Україні пробитися до читача. Яка повинна бути ринкова модель? Це мене непокоїло ще до створення «Критики» і було однією з причин, чому я довго відмовлявся від цієї ідеї. Українське суспільство занадто атомізоване, і навіть якщо є достатня кількість читачів, які потребують такого видання, то вони занадто розсіяні, країна величезна. У нас освічених споживачів української літератури не менше, ніж у Словенії, Словаччині чи Естонії споживачів їхніх літератур...

Сторінки24