Навіґація за темамиЯк користуватись

Вивчення історії української культури завжди буде неповним і викривленим, якщо поза увагою дослідника залишатимуться питання цензури — і царської, і совєтської. Кубометри документів до цієї теми зберігаються в архівних сховищах Петербурга, Москви, Києва, і до них здебільшого ще не торкалася рука дослідника. «Найрозкрученіша» в науковому плані постать — Шевченко — при ближчому зануренні в конкретику, як з’ясовується, ще має чимало дослідницьких «білих» плям. Серед них і питання цензури, попри те, що такий авторитетний науковець минулого, як Василь Бородін, доклав значних зусиль до з’ясування обставин цензурування та проходження творів поета через цензурне відомство. Ще досі історія видання та поширення шевченківської літератури має чимало істотних дослідницьких лакун.
Києво-Могилянську академію у її новій інкарнації сучасного університету було створено, коли руйнувався радянський тоталітаризм. Свідомо і наполегливо керівництво, професура та студентство вибудовували небачену протягом багатьох десятиліть на українських теренах академічну спільноту. За короткий термін свого існування в стінах Києво-Могилянської академії (від 2008 року) Центр візуальної культури, здобув безпрецедентне визнання у міжнародній спільноті гуманітарів. Про це, зокрема, свідчать підтримчі листи від таких видатних інтелектуалів, як Джудит Батлер, Ян Ґрос, Славой Жижек, Жак Рансьєр, Джоан Скот, Тимоті Снайдер і ще багатьох інших. Закриттям Центру керівництво НаУКМА заплямувало в очах світової наукової спільноти репутацію академії як демократичної плюралістичної інституції.

Сторінки2