Навіґація за темамиЯк користуватись

Імперія підтримувала російську оперу фінансово. Київські антрепренери отримували з міської казни щорічну цільову субсидію у 3000 рублів на постановку російських опер. Особливо відчутною ця підтримка стала після того, як Алєксандр ІІІ провів театральну реформу, відколи театр почали розглядати не як розважальний заклад, а як державну педагогічну установу, що відповідає виховним завданням уряду. Суттєві кошти йшли на постановки «Життя за Царя».Від 1939 року опера повертається до репертуарних списків, що не останньою чергою було зумовлено смаковими преференціями Сталіна. Отже, офіційно-патріотична опера, один із музичних знаків Російської імперії ХІХ століття і «головний оперний твір» сталінської радянської імперії. Як твір Ґлінки міг стати символом двох таких відмінних державних утворень?
Чому росіяни не дозволяють собі такої розкоші, як докори сумління, а німці та поляки пов’язані ними. Із режисером Яном Клятою, директором Національного Старого Театру ім. Гелени Моджеєвської у Кракові, розмовляє Аґнєшка Рознер із часопису «Res Publikа Nowа». Ян Клята: «Після 1989 року ми захоплювалися Сарою Кейн чи бруталістами й удавали, що у нас такі ж проблеми, як у мешканців Лондона. Життєва порожнеча й екзистенційні дилеми. Але ще треба мати можливість дозволити собі життєву пустку. Докори сумління – це також своєрідна розкіш, яку теж треба мати можливість собі дозволити. Це розкіш, яку набуваєш у другому-третьому поколінні. Спочатку дім, автомобіль, тільки потім докори сумління... Це дуже рантьєрська річ – докори сумління. Тому росіяни не дозволяють собі жодних докорів сумління.»

Сторінки3