Навіґація за темамиЯк користуватись

За дев’яності роки історичні романи, написані на вітчизняному матеріялі, посіли одне з найчільніших місць на книжкових полицях, у кіосках і на розкладках великих міст Росії, в колі масового читва росіян. Певна частина цього літературного масиву склалася з дореволюційної історичної романістики й еміґрантської словесности минулих років, перевиданої, а частіше — вперше опублікованої в СССР у період «гласности» і пізніше (крім не раз публікованих у совєтські часи Міхаіла Заґоскіна, Івана Лажечнікова, Ґріґорія Данілєвського, це дореволюційні романи Даніїла Мордовцева, Ніколая Ґейнце, еміґрантська проза Марка Алданова, Петра Краснова, Івана Лукаша та інших. Інша частина - досить постійні у той же період перевидання вже власне совєтської історичної прози 1920-1970-х років, про які йтиметься далі
Від моменту початку захоплення Криму в березні 2014 року, а то й раніше, від часу Евромайдану, Україна стала заручницею глобальної інформаційної війни. Поети чи не найгостріше артикулюють відчуття, які супроводжують суспільну трагедію і кризу дипломатичних зв’язків і пропонують читачам рефлексивні та нараційні, а іноді й цілком документальні вірші. У добу інформації (термін, що його активно застосовував канадський соціолог Маршал Маклюен), найяскравіше вираженій у явищі соціяльних мереж та мас-медій, вірші українських і російських авторів є незалежними від аґітації окремими голосами, що рефлектують традиції та історію, а також свою роль у ситуації неоголошеної війни.

Сторінки2