Навіґація за темамиЯк користуватись

Семен Сомов, дещо невиспаний, із невеликими мішками під очима (точнісінько, як у того портрета на стодоларівці) чекав на ранковий потяг, що мав перевезти його до Словаччини. Там, по той бік перевалу, ці гроші надійно заляжуть у надрах котрогось кошицького банку й нарешті дадуть змогу їх господареві зажити спокійним, тихим, розміреним і – що найважливіше – забезпеченим життям. Сомов Семен, він же Семен Сомов, що одне й те саме, ніколи не прагнув від життя чогось надзвичайного. Його не приваблювали вілли в Голівуді чи в Маямі. Ніколи йому не марилися «яґуари», «порше» чи «ролс-ройси». Йому зроду не хотілося омарів і ланґустів. Він прекрасно почувався у стандартних костюмах із магазинів готового одягу, навіть не мріючи про жодні там Ґучі та Версаче.
Жовтень 2001
Київ: Критика, 2001.
Переклад з польської Юрка Прохаська, Наталки Сняданко, Роксани Харчук та інших; наукова редакція Олі Гнатюк; літературна редакція Миколи Рябчука

Відтепер читач має можливість познайомитися з усім розмаїттям польського есеїзму другої половини XX століття, долучивши до вже знаних текстів «Просвітництво – поміж святим і світським» Єви Беньковської, «Арль» Збіґнєва Герберта, «Проти поетів» Вітольда Ґомбровича, «Межі літератури» Анджея Кійовського, «Зупинити Прометея» Марії Яніон, «Кохання та смерть в країні, що лежить на метафізичній межі» Данути Сосновської, «Смерть старого більшовика» Александра Вата, «Новомову» Міхала Ґловінського та «Вину невинних і невинність винних» Анджея Вернера.

Сторінки5