Навіґація за темамиЯк користуватись

Расизм у моєму університеті звичний, він як повітря — розлитий всюди. Ніхто не переймається ані пошуком коректніших назв (Африканці? Чорні? Неґри? Блек? Люди кольору?), ані іншими видимими й прихованими формами зневаги до нових студентів, хоч вони й «несуть нам золоті яйця». Расизмом пронизано все університетське повсякдення, і навіть проректор якось на великих зборах просив професорсько-викладацький склад: «І не називайте іноземців мавпами. Хоч ми з вами і так знаємо, що насправді вони мавпи». Мій університет лиш нещодавно почав навчати іноземне студентство, в радянські часи воно сюди не потрапляло, на відміну від природничих факультетів класичного університету чи медичного інституту. Появу людей з інших континентів у моєму виші пов’язано з розгортанням ринкової економіки.
Результати складання словника-довідника показали, що за двадцять років існування незалежної України від січня 1992 до кінця грудня 2011 року держава видала 155 дипломів доктора політичних наук. (Усі дані було взято тільки з відкритих джерел - майже всі доктори політичних наук є викладачами вишів і працівниками державних установ. Можливо, саме тому до видання потрапили не всі дослідники, хто отримав диплом доктора політичних наук України до кінця 2011 року.) Зауважмо, що в найбільших країнах континентальної Европи - Німеччині, Італії та Франції - на всі 207 мільйонів населення нині припадає 350 вишів, тобто йдеться про майже 0,7 мільйона населення на один виш (Німеччина: 82 млн нас. / 203 виші - 0,4; Італія: 60 млн нас. / 60 вишів - 1,00; Франція: 65 млн нас. / 87 вишів - 0,75).