Навіґація за темамиЯк користуватись

У літературному та політичному контекстах 1920–1930-х років Микола Хвильовий постає доволі парадоксальною фігурою. Його літературний доробок, невеликий порівняно з творчістю інших тодішніх «класиків», мав надзвичайний резонанс. Хвильовий ніколи не займав якихось офіційних посад, але, як згадував Юрій Смолич, йому дарували свої підписані книжки і друзі, і недруги. Не він формально очолював створену у листопаді 1925 року на противагу офіціозним літературним структурам Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), але фактично вона постала завдяки зусиллям Хвильового і саме він був її душею. Не Хвильовий розпочав знамениту літературну дискусію 1925–1928 років в Україні, але саме він опинився в центрі уваги й найгостріших, сказати б, мейнстримових публічних полемік.
2–6 вересня 2005 року в Києві пройшла міжнародна конференція «Совєтський тоталітаризм в Україні: історія та спадщина», що її влаштував у рамках своєї науково-дослідницької програми київський Інститут Критики спільно з Українським науковим інститутом Гарвардського університету і Держкомархівом України за організаційної підтримки часопису «Критика» та за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», Програми наукових обмінів ім. Фулбрайта, Центру російських і евразійських студій ім. Дейвісів Гарвардського університету, Української федеральної кредитної спілки «Самопоміч» у Нью-Йорку, Фонду катедр українознавства, Французького культурного центру та Польського інституту в Україні, а також посольств Італії, Польщі, США і Франції.
Головною особливістю комуністичних репресій в Україні завжди було їхнє «антинаціоналістичне» забарвлення. Звинувачення в «націоналізмі», «націоналістичних ухилах», у співчутті «націоналістичній контрреволюції» давали репресивно-каральним органам універсальний привід для фабрикації будь-якої справи, і ті доходили до абсурду, вишукуючи зв’язки з українськими «націоналістами», наприклад, єврейських «космополітів» під час антисемітської кампанії боротьби проти «безрідного космополітизму». Більшовицькі органи безпеки завжди і скрізь, незалежно від того, яку політичну лінію офіційно декларувала партія, ретельно стежили за всіма, хто виявляв симпатії чи співчуття до ідеї української самостійності чи навіть просто ідентифікував себе українцем.

Сторінки2