Навіґація за темамиЯк користуватись

Закони 9 квітня викликали зливу критики з ліберальних та інших позицій, не останньою чергою від фахових істориків з України і з-за кордону. Реакція прибічників цих законів почасти нервова й надто узагальнена. Заради змістовного діялогу варто було б розрізняти тих, хто стверджує, що такі закони взагалі непотрібні або не на часі, і тих, хто критикує лише ті чи ті вади текстів, які ухвалила Верховна Рада й іще не підписав президент. Декого засмучує, що стаття 1 визнає борцями за Україну людей, які час від часу стріляли одні в одних. На мою думку, абсурдним це стає лише тоді, коли, з одного боку, насправді воювали затяті українофоби, як-от білоґвардійці, яких химерна доля занесла на короткий час до військових або інших структур Української держави.
Русофільство, необізнаність і антиамериканізм пояснюють, чому деякі закордонні ліві та ліберали застосовують до України подвійні стандарти; ніби українці були не гідними самовизначення, як будь-який інший колонізований народ. Автори «Точки спалаху» засуджують українську незалежність і її новий капіталістичний уряд – але не путінський імперіялістичний неоліберально-капіталістичний уряд – як «фашистську хунту» і не вважають неоліберально-капіталістичний російський уряд за імперіялістичний. Нездатні заперечити, що путінський уряд є капіталістичним, вони мовчазно приписують йому «проґресивну» роль, бо він антиамериканський і використав трохи доходів від нафти і газу для фінансування соціяльних програм.
Нове варварство намагається наступити саме там, де плівка модерної цивілізації була занадто тонка. З енергією, гідною кращого застосування, пострадянські еліти витрачають на демодернізаційну творчість швидковитратний ресурс часу своїх суспільств. Економіка за демодернізованої системи влади зазнає «загустіння», витворюючи великі неповороткі повільні інституції. Модерне підприємництво загнано в малозначущий уклад, а державні корпорації – або й приватні, але створені з метою паразитування на бюджеті та державному майні – стають основним каналом отримання і перерозподілу благ. Одержувачі благ, нездатні до самозайнятости, – це сформовані клієнти, напівзалежні, атомізовані суб’єкти, які не відчувають великої потреби у громадських та економічних правах.