Навіґація за темамиЯк користуватись

Расизм у моєму університеті звичний, він як повітря — розлитий всюди. Ніхто не переймається ані пошуком коректніших назв (Африканці? Чорні? Неґри? Блек? Люди кольору?), ані іншими видимими й прихованими формами зневаги до нових студентів, хоч вони й «несуть нам золоті яйця». Расизмом пронизано все університетське повсякдення, і навіть проректор якось на великих зборах просив професорсько-викладацький склад: «І не називайте іноземців мавпами. Хоч ми з вами і так знаємо, що насправді вони мавпи». Мій університет лиш нещодавно почав навчати іноземне студентство, в радянські часи воно сюди не потрапляло, на відміну від природничих факультетів класичного університету чи медичного інституту. Появу людей з інших континентів у моєму виші пов’язано з розгортанням ринкової економіки.
Як і всякій богообраній землі, Україні до щастя так близько: варто лишень убити дракона, зловити маніяка, позбутися зайд, і всі так наполегливо цим займаються, що це починає нагадувати парадокс острова брехунів. Але попри таку популярність обморочення інших у щоденних практиках та публіцистичних дискусіях, «явище есенціялізації соціяльного сприйняття Іншого залишається в соціології без необхідної уваги», – стверджує Юлія Сорока і присвячує монографію соціяльному сприйняттю Іншого з позиції соціокультурного підходу. На відміну від традиційного філософського осмислення Інших як феномену, речі в собі, causa sui, Юлія Сорока розглядає питання іншування через соціяльне сприйняття, теорію якого вона давно і ґрунтовно розробляє, і перша частина книжки дає уявлення про його основні положення.

Сторінки5