Навіґація за темамиЯк користуватись

Центральне питання сучасної політичної економіки – не так розподіл багатств, як спосіб контролю над насильством, бо власність завжди можна відняти силою. Звісно, порушуючи при цьому права законних власників. Своєю чергою, за таких умов можливість збагачення є головним мотивом «власти», а особисті чи контрольовані можновладцями фінансові ресурси – головним способом її збереження. Хоча б тому «власть» та слабкі права власности є сторонами одної медалі. Відповідно, ті, хто здобув багатства за допомогою сили, не зацікавлені у зміцненні прав власности, натомість власники, що набули статки у чесний спосіб, кровно зацікавлені у приборканні «власти», тож є природними союзниками громадянського суспільства у цьому питанні. Але питання не просто у політико-економічному «розкладі сил».
Фундаментальна проблема забезпечення соціяльного порядку передбачає обмеження насильства. Більшість суспільств, які були раніше чи існують тепер, є «природними» суспільствами, що стримують насильство політичними діями у сфері економіки, створюючи можливості отримання ренти для обмеженого кола осіб. Ці привілеї стримують правлячі еліти від прямого насильства і також обмежують економічний і політичний розвиток. Природні суспільства названо «суспільствами обмеженого доступу». Спільною їхньою рисою є розподіл джерел отримання ренти між елітами. Оскільки прояви насильства обмежують надходження ренти, еліти намагаються не вдаватися до прямого насильства. Задля стабільного надходження ренти треба обмежити доступ до політичних і економічних організацій і конкуренцію.
Попри нібито «европейські» формальні норми, українська податкова система є однією з найгірших у світі (181 місце з 183 у рейтинґу легкости сплати податків Світового банку). При цьому саме адміністрування податків – укупі з корупцією, яка його супроводжує – опитані підприємці зазвичай визнають значно більшою перешкодою для ведення бізнесу, аніж власне податкові ставки. Насправді оподаткування відбувається згідно з рознарядкою – планом «мобілізації» коштів до бюджету, а також штрафів і донарахувань, які податкова служба доводить до підприємств відповідно до невідомо ким розрахованих «нормативів» у формі совєтського податку з обігу, відкориґованого корупційно-політичними домовленостями між підприємствами та владою. За такими ж домовленостями відбувається повернення ПДВ експортерам.
Але й у найширшому розумінні революції як альтернативи еволюції, коли йдеться просто про прискорену зміну звичного соціяльного середовища (саме в такому контексті можна говорити, скажімо, про «наукову революцію», «революцію менеджерів» тощо) нічого особливо революційного в кризі влади, яка завершилася сходженням із політичної сцени режиму Леоніда Кучми, не було. Не було того, на що очікували «обурені маси»: прискореної стабілізації соціяльно-політичної ситуації в країні. Але в цьому і полягала головна відмінність України від Росії та Білорусі, де зміна політичних режимів тягла за собою здійснювану революційними темпами стабілізацію громадських структур й інститутів, за яку, однак, належало заплатити особливу ціну – встановлення автократичного режиму і обмеження громадянських свобод.
Жовтень 2010
Харків: Права людини, 2008.

Доповіді складено на підставі фактів, багато з яких набули чималого суспільного розголосу. Це стосується і діяльности Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, і проблеми неповернення депозитів, і неконституційних положень Бюджету-2008. Як можна припустити, беручи до уваги вже самий обсяг книжки і деталізацію змісту, висновки наприкінці кожного з її розділів є доволі сумними. Як відносно узагальнюючий приклад, можна навести твердження про дедалі дужчу «де-екологізацію» державної політики та суспільної свідомости загалом.

Модернізація політичної сфери веде до встановлення чітких меж між публічною та приватною сферою. Політичні процеси розглядаються як такі, що мають перебувати між інститутами та аґентами публічної сфери. Водночас державні установи покликані забезпечувати процеси у приватній сфері належними ресурсами і не втручатися в їх змістове осереддя. Цілісність і єдність публічного та приватного забезпечує певний спільний леґітимаційний фундамент. Західноевропейський і східноевропейський модернізаційні проєкти по-різному інтерпретували спосіб такої леґітимації. Західна і почасти Центральна Европа йшла шляхом національних проєктів. Східноевропейський модернізаційний проєкт мав в основі модерну емансипативну ідеологію, виражену в марксизмі.
Випадки офіційної мови ворожнечі з боку відомих посадових осіб не є поодинокими. Моніторинґ порушення прав ЛҐБТ-спільноти засвідчує, що вітчизняна політична верхівка схильна до «явної та прихованої гомофобії, небажання розуміти проблеми та потреби ґеїв та лесбійок» . У звіті «Українські гомосексуали і суспільство: взаємне проникнення» автори детально наводять публічні висловлювання представників різних політичних сил на тему гомосексуальности. Наприклад, 2007 року член Комітету Верховної Ради з питань соціяльної політики та праці народний депутат Василь Хара, обговорюючи внесення до антидискримінаційної статті проєкту Трудового кодексу України згадки про сексуальну орієнтацію, заявив: «Особисто я вважаю, що ґеї та лесбіянки порушують усі норми моралі.

Сторінки11