Навіґація за темамиЯк користуватись

Труднощі з українським минулим полягають у тому, що воно є об’єктом запальних дискусій і контроверсії. Із багатьох питань в академічних спільнотах не можна досягти однозначних висновків, як показують значно зваженіші дебати між українськими істориками на тему ОУН і УПА на початку ХХІ століття. І «обставини», про які говорить В’ятрович, є критично важливими: саме вони є причиною того, чому ці закони не можна швидко проганяти через парламент і ухвалювати цієї миті, поки на Сході лютує війна, країну роз’їдає економічна криза, а уряд заледве здатний упоратися з олігархами. Український парламент і суди мають бути раціональніші й мудріші за ґанґстерські режими, що панують у Донбасі, та й, якщо вже на те пішло, за комуністичний режим, який був при владі понад сімдесят років.
Населення України постійно виступає за збереження одноосібної влади президента, якого обирає народ. Ця ситуація відповідає українському нормативному кодові як сукупності засадничих принципів і норм, що пронизують активність вітчизняної політичної цивілізації як її органічний зліпок, повторюваний дизайн. Схильність українців до гетьманату простежується у «Конституції» Пилипа Орлика 1710 року, змаганнях Павла Скоропадського на початку ХХ століття. Навпаки, малопридатність парламентської республіки для України можна спостерігати на прикладах Центральної Ради під проводом Михайла Грушевського, Директорії під головуванням Симона Петлюри, а також у часи правління президента Віктора Ющенка. Українська парламентська республіка дотепер усе ще є ситуативною, нетривкою.
Усталеним є цілковите нерозуміння верховенства права як ідеї передовсім про розумність правового реґулювання, втілення в ньому здорового глузду як такого, забезпечення ліберальної проґресивности норми права порівняно з деякими умовиводами, що панують у суспільстві. Саме тому судді мають бути не лише «навчені»; вони мають бути одними з найрозумніших людей, водночас здатних опанувати складні юридичні конструкції, із живим і проґресивним мисленням, спроможним осягнути навіть первинно цілком особисто несприйнятну ідею. Під час звершення правосуддя суддя має перетворюватися на мислячу машину найвищого класу, здатну в інтересах справи на певний час забути про власні уявлення й особливості сприйняття,аби предмет дослідження підкорився йому повною мірою із найоб’єктивнішим,справедливим результатом
Пригадую масові опитування в Україні початку 1992 року: скільки сподівань було пов’язано з ринковою економікою. Тоді в масовій свідомості усталилося уявлення про очевидну перевагу капіталістичної економіки над соціялістичною системою господарювання. Багатство, свобода, відсутність дефіциту, технічний розвиток, ефективність і проґрес – ці риси капіталізму, які, на думку більшости, не були притаманними соціялістичній економіці. Що ж до традиційних ідеологічних наліпок – пригнічення, еґоїзм, нерівність – то цими пороками люди однаковою мірою наділяли обидві системи. Одне бентежило у тих опитуваннях. Три чверті громадян уважали, що для зарплат найманих працівників не має бути стелі, і ті ж таки три чверті гадали, що доходи (прибутки) треба обмежувати.
Цей текст повномасштабного коментованого конституційного проєкту Всеволода Речицького є результатом науково-експертних та творчих зусиль Української Гельсинської спілки з прав людини в ділянці сучасного конституціоналізму, захисту прав людини і основоположних свобод в Україні в період 1994-2014 рр. Проєкт отримали більшість учасників та учасниць Конституційної асамблеї України. Проєкт передбачає новий підхід до визначення засад конституційного ладу, двопалатну структуру парламенту - Національних Зборів України, містить розгалужену систему стримувань та противаг, переосмислює весь комплекс суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина. Ідейну основу проєкту складають надбання як національної, так і загальної - евроатлантичної конституційної думки. «Критика» запрошує Спільноту до дискусії.
Центральне питання сучасної політичної економіки – не так розподіл багатств, як спосіб контролю над насильством, бо власність завжди можна відняти силою. Звісно, порушуючи при цьому права законних власників. Своєю чергою, за таких умов можливість збагачення є головним мотивом «власти», а особисті чи контрольовані можновладцями фінансові ресурси – головним способом її збереження. Хоча б тому «власть» та слабкі права власности є сторонами одної медалі. Відповідно, ті, хто здобув багатства за допомогою сили, не зацікавлені у зміцненні прав власности, натомість власники, що набули статки у чесний спосіб, кровно зацікавлені у приборканні «власти», тож є природними союзниками громадянського суспільства у цьому питанні. Але питання не просто у політико-економічному «розкладі сил».

Сторінки11