Мельниченкові плівки фактично лише підтвердили те, що відомо й без них: здійснення влади в Україні не має нічого спільного ні з демократією, ні з правом, ні, зрештою, з якимись моральними засадами. Вказівки індивіда, схожого на президента Кучму, індивідові, схожому на донецького губернатора Януковича, можна вважати квінтесенцією тієї системи, яку згадані індивіди збудували, а точніше – зберегли, дещо змодифікувавши, в Україні за десять постсовєтських років: «Це ж подонки твої судді, – каже головний персонаж Мельниченкової саґи. – Я повинен їхати до них і давати свідчення! Тому візьми цього суддю, б..., за яйця подвесь, хай повисить одну ніч».
