Навіґація за темамиЯк користуватись

Стали звичними попередження, що політичні події, які відбулися в Україні, — це не просто збіг обставин, а історичний шанс, який дається країні для різкого зрушення вперед. І що більше не буде такої можливости. Та одна річ, коли випадало чути такі заклинання 2004 року — з вірою у світле майбутнє і з тривогою за сутінкове теперішнє, і зовсім інша — чути про це десять років потому. І не лише чути, але й промовляти самим, бо кількість експертів у сфері суспільних знань в Україні за десять років, які минули від одного Майдану до другого, не злічити. Сотні тисяч, якщо не мільйони, українських громадян впевнені в тому, що перспективи країни вирватися з тенет радянського полону загрожено. І що другого такого шансу на оновлення країни не буде.
Населення України постійно виступає за збереження одноосібної влади президента, якого обирає народ. Ця ситуація відповідає українському нормативному кодові як сукупності засадничих принципів і норм, що пронизують активність вітчизняної політичної цивілізації як її органічний зліпок, повторюваний дизайн. Схильність українців до гетьманату простежується у «Конституції» Пилипа Орлика 1710 року, змаганнях Павла Скоропадського на початку ХХ століття. Навпаки, малопридатність парламентської республіки для України можна спостерігати на прикладах Центральної Ради під проводом Михайла Грушевського, Директорії під головуванням Симона Петлюри, а також у часи правління президента Віктора Ющенка. Українська парламентська республіка дотепер усе ще є ситуативною, нетривкою.

Сторінки11