Навіґація за темамиЯк користуватись

«Навздогінна революція» є нічим іншим, як одним із описів навздогінної модернізації – великого західного проєкту, який, із огляду на певні історичні та соціяльно-політичні обставини, не повністю вдався в цій частині Европи, що вимагає виправити ситуацію. Тож «оксамитові» революції, «кольорові» революції, український Евромайдан у цьому дискурсі сприймаються як події, що мають скориґувати фундамент суспільства, відповідно до ліберально-демократичних ідеалів. Здавалося б,так і є. Адже гаслами цих революцій є свобода й утвердження демократичної політичної культури. Але проблема в тому,що під маскою того, кого слід «наздогнати»,ховається неоліберальна глобальна логіка, яка претендує на універсальність своїх цінностей і тим самим відмовляє учасникам цих революцій у тому,що вони свідомі своїх дій
Одним із важливих питань, яке виникає у публічних дебатах на тему ситуації в Україні, аґресії Росії та ситуації у Росії, є проблема фашизму. Цікаво, що вона з’являється, з одного боку, як російське пропаґандистське звинувачення, адресоване Україні (це, без сумніву, елемент маніпуляції), а також як певна спроба пояснити сьогоднішні події в Росії. Тобто існують спроби звернути увагу на те, що насправді у російському поєднанні культу сили і звернення до минулого, до традиціоналізму, до народу дуже присутні фашистські елементи. Тож, напевно, ця тема варта дискусії. Можна сказати, що реґресивні процеси, які дають змогу стверджувати зростання сильних авторитарних елементів, напевно пов’язані зі страхом, із боязню перед демократією.