Навіґація за темамиЯк користуватись

У незалежній Україні маємо непростий 25-річний досвід функціонування референдної демократії — зі злетами і падіннями та спробами використати референдуми в політичних іграх. Цей досвід потребує глибокого вивчення, причому і його реальний зміст, і «втрачені можливості» — процеси, що мають прихований (латентний) характер. Після Революції Гідности майбутнє референдної демократії може бути лише проевропейським, оскільки Україна офіційно обрала курс евроінтеґрації. Країні потрібна европейська модель такої демократії, що задовольнила би потреби і запити громадянського суспільства. Воно ж сьогодні гостро реаґує на спроби будьяких сил обмежити права народу як єдиного джерела влади в державі, що встановлено статтею 5 Конституції України.
Безперечно, кожен із кількох найгучніших результатів парламентських перегонів – успіх блоку Юлії Тимошенко, невдача «Нашої України», нищівні програші КПУ та блоку «Не Так!» – цікавий і навіть симптоматичний, та крім них, вибори вказали на ще деякі варті уваги тенденції суспільно-політичного розвитку. Щоб увиразнити їх, порівняймо щойно завершені вибори з попередніми – президентськими перегонами 2004 року. Тодішня виборча кампанія та її вислід – феномен Майдану – найдужче впливали на нинішню. Про це свідчать і тривка присутність у масовій свідомості, у дискурсах ЗМІ та політиків колірної дихотомії «помаранчеве – біло-блакитне», й активне використання гасел «за» і «проти» Майдану в передвиборній аґітації, й окреслення нинішніх виборів як «четвертого туру» президентських.

Сторінки2