Навіґація за темамиЯк користуватись

Перед тим, як вирушити у вересні 2000 року до Києва лекторкою DAAD, Німецької служби академічного обміну, я досхочу наслухалася в Німеччині запевнень, буцімто в Україні й далі для щоденного вжитку цілком вистачає російської, ба більше: переважно мої співрозмовники навіть не здогадувалися, що існує якась така окрема мова – українська. Отож я вирішила, що вивчати тутешню державну мову – справа цілком зайва. Моє нехтування цією мовою ще підсилили дві групи українців, які в стосунку до власної мови поводилися вкрай дивно. Більшість киян, із якими мені довелося мати справу, всіляко намагалися втовкмачити мені, що навіть замислюватися над можливістю вивчати українську – марне гаяння часу, бо Київ і досі залишається містом російськомовним.

Сторінки10