Навіґація за темамиЯк користуватись

Існує фундаментальна різниця між філософією новітньої доби і релігією минулих віків: «Насправді наука радикально та якісно відмінна. До її явно виражених і гідних жалю властивостей... належать не тільки нині всім відома істотна неповнота, а й своєрідна аморальність, можна навіть сказати, моральна нечутливість. Вона не відкриває нам природу, яка винагороджує доброчесність і карає порок, і в її термінах доброчесність і порок навіть неможливо визначити (одне слово, це ніби обезголовлена версія колишнього Божества). Вона існує зовсім не задля того. Вона описує нам світ, де немає місця моралі, світ, який, у кращому разі, вказує на одні можливості й заперечує деякі інші. Тут не постає жодного завершеного, значущого, надійного космосу».
Розглядаючи драматичні події у Криму та на Донбасі, що розгорнулися навесні 2014 року і тривають досі, чимало експертів та й просто громадян України вбачають у них ледь не безпосередні наслідки революційних подій, що спалахнули восени 2013 року. Та чи справді Евромайдан запалив це небезпечне багаття, якого досі не можна загасити? Чи Революція гідности, яка несла ідею европейськости, що передбачає демократичність, узаєморозуміння і толерантність, могла призвести до жорстокого протистояння? Та й чи на порожньому місці відбулись анексія Криму й окупація частини східної України? Чи справедливо Російська Федерація вважає Азовське море мало не за власну внутрішню водойму й дозволяє собі збройні напади на українські судна в районі Керченської протоки?
Серед чималої кількости публікацій про Україну, що з’явилися в міжнародних часописах і видавництвах за минулі п’ять років, книжка Романа Цибрівського, професора географії та урбаністики університету Темпл у Філадельфії, вирізняється принаймні тим, що вона не про війну і навіть не про політику (наскільки це взагалі можливо у книжці про соціяльну історію найбільшої, найважливішої і найзнаковішої української річки). Сам автор окреслює книжку як «почасти культурну географію реґіону, почасти історію, соціологію та подорожні нотатки». У ній відбився його особистий досвід: відвідання розмаїтих місцевостей уздовж Дніпра, обширна лектура доступних джерел (українською, англійською та російською мовами) і, можливо, найголовніше — «давня любов до річок і повага до їхньої ролі в історії...
Міноритарні ідентичності почали ставати центральними в моделях української ідентичности, адже постсовєтські українці прагнуть означувати себе як модерних і гідних членів міжнародної спільноти. Включення етнічного та расового розмаїття є маркером просвітництва й глобальної пов’язаности, контрапунктом до стереотипів про українців як ізольованих, сільських і нецивілізованих. Образ України як космополітичної та інклюзивної країни є частиною намагання побудувати Україну як глобально та локально привабливий бренд, прояв світової тенденції перетворення етнічности та нації в об’єкти торгівлі та збуту (Comaroff and Comaroff 2009). Різні науковці пропонували розглядати Україну як постколоніяльну країну (Moore 2001; Масенко 2004; Korek 2007; Riabczuk 2013; Horbyk 2015; Snyder 2015).

Сторінки12